В’ячеслав Васильченко
Лінгвіст, автор детективів, журналіст

Майстерня з виготовлення людини, або Навіщо я читаю книги – ІІ

Що дає людині читання? Фото: Unsplash/Jilbert Ebrahimi
Що дає людині читання? Фото: Unsplash/Jilbert Ebrahimi

Коли людина читає, із написаних/надрукованих гачечків у її уяві розгортаються панорамні образні картини: морська породож чи образ чарівної богині, велична баталія чи мандрівка кам’яними джунглями мегаполісу. Звісно, при умові, що текст написаний рукою майстра. Коли людина сприймає текст, у неї спочатку з’являється значення слова, а вже потім уява вимальовує предмет, позначений цим словом.

Отже, мова художнього тексту виступає системою знаків, кодом, для розкодування якого потрібні зусилля думки. Відтворення словесних образів уявою “накачує” її (як біцепс чи трицепс). Читання, отже, – це робота розуму. Воно поліпшує інтелект, розвиває, наділяє мудрістю. Хай і позиченою. Але хто сказав, що це погано? Власне, позичання чужої мудрості і є навчання. А народ правильно підмітив: “Вік живи, вік учись”. У принципі, аксіоматично, що вправи для мозку так само потрібні, як і вправи для м’язів. Розуміючи потребу читання, деякі держави запускають навіть спеціальні програми. Порівнюючи піднесення інтелекту в результаті читання зі зміцненням організму від занять спортом, автори цих спеціальних програм підготували ряд постерів, на яких крізь філософію й атрибутику спорту вустами класиків літератури, одягнених у спортивні костюми, запропоновано “качати” розум літературою.

Вправляючись, тренуй тіло, читаючи, тренуй розум.

– Джозеф Аддісон

Класичні твори – це самонавчителі мови, адже вони написані майстром слова. Тут натрапляємо на зразки різних речень, бачимо, як вони сконструйовані. Через зв’язки в реченні розуміємо, що означають нові для нас слова. Та й запам’ятовування графічного образу слова (щоб його правильно відтворити) або того, що в написаному тексті розділові знаки займають свої місця не за формулою “хочу чи не хочу поставити”, а за відповідними правилами, дає читання.

Справжня поезія зачаровує силою слова, його безсмертною магією. Вона показує, наскільки безмежними є його межі. Якими барвами воно може заграти, якою новою мелодією зазвучати. Водночас важливу роль у сприйнятті поетичного тексту відіграє емоційний канал, коливання в унісон авторському. Тонко помітив цю особливість Костянтин Ушинський: “У поетичних творах багато розуміється тільки почуттям і не може бути пояснено розумом”. Майстерний художній текст дає естетичне задоволення. Хоча в літературі є й елемент розваги. І він теж має свій позитив.

Ви не повинні палити книги, щоб знищити культуру. Просто змусьте людей не читати їх.

– Рей Бредбері

У художніх книжках людина знаходить відповіді на ті питання, що її турбують. Людина вкотре прилучається до людства. Адже письменник – теж мешканець нашої планети. І його шматували такі ж глобальні проблеми. Він шукав сенс життя, закохувався, одержував відмову, морочився з вибором правильного шляху. І – пройшовши через усе – знаходив відповіді. Чим поділився через своїх героїв. Ці герої стають близькими для читача. У них він знаходить свої риси, відчуває свої болі. І на їхніх прикладах навчається життя.

Любов до книг – найбільша нагорода. Це надихає, збуджує, заспокоює і дає безмежні знання про світ і безцінний досвід. Це моральне світило.

– Елізабет Хардвік

Симпатизуючи героєві, читач автоматично стає на його бік, долучається до племені таких же сміливих, сильних, розумних. І побувши в такій “шкурі”, діючи в реальному житті, до оцінок і дій підходить із мірилом, одержаним у тому, віртуальному (книжковому) світі. Вчинити ж інакше вже не піднімається рука. Так відбувається його виховання, формування чи корекція світогляду. Пізнання себе, урешті. Читаючи, людина мандрує світами, просторами, епохами. Переноситься на інші планети. Зазирає за межу непізнаного. Багато в чому літературна класика – це фотографії своєї епохи. Але не звичайно-рядові, на паспорт чи профспілковий квиток. Ці – зроблені фотохудожником. Зупинена назавжди історія.

Пісні – це історії для душі, а книги – це історії для розуму.

– Ерік Піо

Кожному доводилося чути, що якась книга перевернула чиєсь життя. Живучи у світі роману, читач стає учасником подій. Хай і споглядаючи це з відстані часу. Співпереживаючи героям, він перебирає на себе їхні емоції, відчуття, розуміння світу. Робить висновки. І рішуче береться змінювати світ. Хай лише в межах своєї долі.

Зрештою, читання – це чудовий шанс стати людиною…

Кінець частини другої. Частину першу шукайте тут.

Читайте ще про літературу від Васильченка:

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.