“Гра престолів” полюбилася мені через небанальність та непередбачуваність сюжету. Останній сезон, а особливо останній його епізод переповнений кінематографічними штампами та кліше трошки більше ніж повністю. Розв’язку фанати розгадали ледь не одразу після початку сезону. Те, що корона дістанеться саме цьому персонажеві, було найпопулярнішою версією серед онлайнових опитувань.

Я розумію той мільйон з гаком людей, які підписалися під петицією з вимогою перезняти фінал. Девід Беніофф та Ден Вайс майстерно працювали, поки в них був авторський текст – книжки Джорджа Мартіна. Утім, їхня майстерність проявилася і для закінчення епічної саги – вони майстерно його профукали. Якщо фанати зуміли заздалегідь розгадати задум кінотворців, то це погані кінотворці.

Єдина надія залишається на Мартіна, який все ж таки завершить цикл, і закінчення буде відмінним від того, що всі ми побачили на екранах.

Увага, якщо ви ще не дивилися восьмий сезон, або заключну серію, не читайте далі, бо там трошки спойлерів. Про те, як їх уникати читайте в нашому матеріалі “Обережно, спойлери! Як уберегтися від небажаної інформації”. А ще можете почитати найцікавіші факти про культовий серіал – там спойлерів немає.

З іншого боку, Мартіну тепер взагалі немає сенсу дописувати ту бісову “Пісню льоду та вогню”. Бо ніщо не порівняється з народженням демократії (чи то конституційної монархії) у вигаданому середньовічному світі. От тобі і вся гра престолів.

Що ж, я розчарований фіналом епопеї, але в цілому задоволений серіалом. Він чудово ілюструє те, що дорога до пекла вибрукувана добрими намірами. А ще показує наскільки згубною є жага до влади.

Серіал насправді не про те, хто стане королем та вмоститься на Залізному троні, а радше про небезпечність ілюзій, які ми самі ж собі створюємо. Даянеріс вигадала, що вона – месія, яка має побороти світову тиранію (прямо таки вогонь світової революції роздмухала), але сама перетворилася на тирана, гіршого від усіх, які були до неї.

Джону Сноу треба було повернутися із потойбіччя, щоб опинитися у вигнані та забутті за сотні миль від своєї родини та друзів. Це йому так віддячили за те, що врятував світ від навали ожилих мерців. Так, Короля Ночі вбила Ар’я, але саме Сноу зібрав та об’єднав армію. Зрештою Джону, справжньому королю Семи королівств, ніби собаці кістку, кинули здичавілих, з якими він пафосно розчинився в лісі.

А справжнім вершителем долі виявився такий собі сірий кардинал – Тиріон Ланістер. Показовим є те, що саме його ідею з виборами короля радісно зустрічають представники аристократії. Та й справді, влада не завжди сконцентрована в тих руках, про які ми думаємо. Ось такі сірі кардинали завжди були й будуть керувати всім, поки інші різатимуть один одному горлянки. Тиріон обіграв усіх, навіть такого закоренілого інтригана, як Варіс.

Так, фінал серіалу вийшов неадекватний. Але коли це життя, а тим паче політика були адекватними? Ми очікували яскравого закінчення та потайки сподівалися на гепіенд, де добро переможе зло, а всі житимуть довго та щасливо. Утім, творці серіалу вирішили нагадати, що ми не завжди отримуємо те, чого хочемо. І це треба прийняти та змиритися. Серіал закінчився саме так, як ми на те заслуговуємо. Що горить яскраво, швидко згоряє.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter