Еммануїл Мисько – неперевершений майстер скульптурного портрета

Серед когорти митців другої половини ХХ століття Еммануїл Мисько справедливо посідає виняткове місце

21 травня 90 років тому народився Еммануїл Мисько. Автор близько 250 скульптурних портретів, барельєфів, меморіальних таблиць, пам’ятників, який лишив глибокий слід у культурній спадщині заходу України. Увесь його життєвий і творчий шлях пов’язаний зі славетним містом Львовом. Так, насамперед, візитівкою міста і майстра є скульптура короля Данила Галицького, яка зустрічає гостей у Львівському міжнародному аеропорту.

Дитинство майбутнього митця минало у селі Середніх Бескид Карпат, нині Польща. Односельчанин зумів зацікавити і заохотити хлопця до малювання. Коли настав час вступати до інституту, підготовку до вступних іспитів взяла на себе художниця Олена Кульчицька. Завдяки їй Еммануїла було зараховано до вишу, його вчителем був скульптор і професор Іван Сивера. Саме тоді сформувалася його любов до творення портретів, він ніби серцем відчував суть людини, її душу і переживання.

У 1970-х роках його скульптурні зображення стають хрестоматійними. Ці портрети немов невелика біографія їхніх власників, у яких відбивався сенс життя. Його рукам належать скульптури Олекси Новаківського, Олени Кульчицької, Леопольда Левицького, Миколи Бідняка, Зеновія Кецала, Зеновія Флінти, патріарха Йосипа Сліпого, письменників Олеся Гончара, Романа Іваничука, Романа Федоріва, Михайла Косіва, Ігоря Калинця, академіка Олега Романіва.

“В скульптурі Еммануїлу Петровичу завжди вдавалося трансформувати свою особисту філософію, спроектовану на епоху, у смислові портрети. Йому важливо було вхопити “нерв”, пульсування вдачі у виразі обличчя, особливому повороті голови і вкласти частку себе, щоб висвітити портрет і зсередини силою власного духу”, – сказав про Миська мистецтвознавець Роман Яців.

У 1988 році Мисько став ректором Львівської академії мистецтв, був очільником Клубу творчої молоді у Львові. У той час це було чи не єдине місце, де молодь могла спокійно спілкуватися із досвідченими майстрами. Як згадувала одна із присутніх на зібраннях:

“Еммануїл Петрович навчав нас бути чесними і щирими, не фальшивити, щоб не руйнувати душі, бо тоді творчість стає бездуховною. Його працездатність завжди дивувала. Він, здавалося, міг ліпити завжди. Не чекав натхнення — воно постійно перебувало в його серці. Так, після відвідин його творчої майстерні ми знали, що Еммануїл Петрович наприкінці розмови скаже: “А тепер оглянемо мою нову роботу”. У портретах митець умів вловити найхарактерніше в людині: усміх, погляд, задуму, що виявляло глибину душі, внутрішнє життя. Він добре знався не лише на образотворчому мистецтві, а й на поезії й музиці. Тож як цікаво збігав час у творчих розмовах!”.

Цикл портретів служителів церкви було створено після повернення з Риму. Еммануїл Мисько, отримавши аудієнцію у Папи і благословення, був схвильований до глибини душі. Він розповідав, що бачив, як під час молитви над головою святійшого струменіло сяйво. Для митця це було переосмисленням усього буття.

Ще одне вагоме місце у творчому доробку митця складають меморіальні скульптури, зразки яких належать до високомистецької пластики української культури. У цьому напрямку для Миська важливими були монументалізм і лаконічність. Через доповнений тематичний антураж художник намагався добитися повного розкриття образу, особливостей характеру чи інших індивідуальних рис особистості. Руки митця створювали і динамічні образи, сповнені внутрішньою динамікою, персонажів військових професій. Зовсім відмінний був підхід до формування жіночих портретних зображень, призначених для меморіалів. Виразною особливістю цієї галереї образів у творчості скульптора є реалістичне виокремлення внутрішньої рівноваги і гармонії.

Так за роботою, у постійному натхненні і пошуках нових форм для передачі душі у портреті добігло кінця життя видатного майстра. Помер у Львові 12 березня 2000 року. Похований на Личаківському цвинтарі.

Серед когорти митців другої половини ХХ століття Еммануїл Мисько справедливо посідає виняткове місце, оскільки митець не тільки створив унікальні за ідейним наповненням твори, але й суттєво вплинув на формування львівської скульптурної школи, про що свідчать досягнення його учнів. Його визнано обдарованим майстром у портретній станковій скульптурі, увічненні людей, які зробили внесок у розвиток української та світової культури і науки. У різноманітних матеріалах – камені, дереві, бронзі, міді, склі, гіпсі – він створив психологічно насичені портрети майже сотні визначних діячів України та інших країн.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.