“Бенкети Ахашвероша”

Міла Шиліна у співавторстві з Михайлом Хімічем

Постмодерн та все те, що він по собі залишив, свідчить: художником має право називатись будь-яка людина, яка наполягає на тому, що вона – художник. Консервативно налаштовані реципієнти виставкових залів часто воліють, щоби цій декларації і нині, попри досягнення постмодерну, а також буяння причин та наслідків маскультури, лишалось супутнім уміння художника малювати. Ну хоч трішки.

Чорно-білі ліногравюри, зроблені за малюнками Міли Шиліної графіком Михайлом Хімічем, – подобаються. Чи, щонайменше, справляють сильне враження на людей, які шукають на виставках талановитих творів, але не звикли надто швидко витрачатись на теплі емоції задля незнайомих людей.

Міла Шиліна кілька років поспіль бере участь у системних та спорадичних майстер-класах рисунку. Багато малює сама, – слухняні постановочні натюрморти та автопортрети, саме ту натуру, що її не потрібно ніде шукати, яка завжди під рукою. Під час подорожей багато фотографує, згодом кадруючи власні світлини, і вимальовує кращі із власних вражень у цікавих рисунках олівцем і тушшю.

Серія ліногравюр, виконаних на основі саме таких рисунків Міли Шиліної, представлена нині у київському Музеї Шолом-Алейхема, носить назву “Бенкети Ахашвероша”, – також відомого декому під іменем Ксеркса, легендарного царя, що, припустимо, жив у VI ст. до нашої ери. Саме його забаганки спричинили ситуації, описані у біблійній Книзі Естер, що її в єврейській традиції зазвичай писали на окремому сувої, що зберігався осібно від інших, у вишуканих металевих пеналах, і прочитувався всією громадою щороку, під час святкування одного з найдавніших (суто хронологічно) свят свободи, – Пуріму.

Не стану переповідати всі 10 коротеньких розділів, що не поступаються детективу, перенасиченому палацовими інтригами із загрозами переворотів. Найбільший бенкет Ахашвероша описаний у першому розділі книги; саме там було започатковано історію про несправедливі обвинувачення та порятунок цілого народу. Ось як звучав опис цього бенкету у перекладі Івана Огієнка:

“І сталося за днів Ахашвероша, це той Ахашверош, що царював від Індії аж до Етіопії, сто й двадцять і сім округ, за тих днів, коли цар Ахашверош засів на троні свого царства, на замку Сузи. Третього року свого царювання справив він гостину для всіх своїх князів та для своїх слуг війська перського та мідійського, старших та правителів округ, показуючи багатство слави царства свого й пишну славу своєї величности довгі дні, сто й вісімдесят день. А по скінченні цих днів справив цар для всього народу, що знаходився в замку Сузи, від великого й аж до малого, гостину на сім день на садковому подвір’ї царського палацу. Біла, зелена та блакитна тканина, тримана віссоновими та пурпуровими шнурами, висіла на срібних стовпцях та мармурових колонах. Золоті та срібні ложа стояли на підлозі з плиток з зеленого, білого, жовтого й чорного мармуру. А напої подавали в золотому посуді, в посуді все різному, і царського вина було вельми щедро, за великою спроможністю царя. А пиття було за встановленим порядком, ніхто не примушував, бо цар так установив усім значним свого дому, щоб чинили за вподобою кожного. Також цариця Вашті справила гостину для жінок в царському домі царя Ахашвероша. Сьомого дня, коли цареві стало весело на серці від вина, він сказав Мегуманові, Біззеті, Харвоні, Біґті, і Аваґті, Зетарові та Каркасові, сімом евнухам, які служили перед обличчям царя Ахашвероша, привести царицю Вашті перед цареве обличчя в короні царській, щоб показати народам та зверхникам її красу, бо була вона вродливого вигляду. Та цариця Вашті відмовилася прийти за царським словом, що було передане їй через евнухів. І сильно загнівався цар, і в ньому горіла його лютість!” (Ест. 1:1-12).

Власне, саме через непослух цариці Вашті цілковито хамській пропозиції її чоловіка у цьому сюжеті і з’явилася згодом Естер, що наприкінці врятувала свій народ від знищення.

Що характерно, всі подальші повороти сюжету у книзі Естер відбуваються під час банкетів та гостин, що їх не бракує у царському палаці як за критичних, так і за сприятливих обставин. Але митцям йшлося не стільки про політику, скільки про атмосферу, в яку на початку книги вперше ледь не випадково втрапила Естер. Видовжені горизонтальні композиції унаочнюють коштовні тканини і дорогоцінний посуд, розкладені і розставлені на величезних столах. Іноді погляд мисткині камерою “наїжджає” на якийсь елемент святкування – цілий чи розламаний гранат з химерною істоткою, схожою на пташку, що цікавиться цією алегорією безлічі добрих справ дуже хорошої людини. Чи – також з виразним кінематографічним відтінком – погляд авторки відступає, унаочнюючи просторі аркади близькосхідного міста. Дивно, проте факт: чорні лінії ліногравюри всебічно передають відчуття піскових відтінків стін, так схожих на єрусалимські.

Строгі та спокійні на початку бенкету, а згодом нестримні і буйні фігури, що вихиляються у танці, фіксують різні фази хмільного застілля, що так часто провокують потому менші, більші чи й просто історичного масштабу скандали.

У “Бенкетах Ахшвероша” Міла Шиліна вдивляється в предметний світ, що спричинить появу чудової історії, з увагою, що її чудово розуміють, наприклад, прихильники Моранді, здатні щиро захоплюватись – та й взагалі цікавитись – не стільки людьми, скільки композицією, кольорами та формами предметів. Серії додає повітряної свіжості – на зразок прогулянки після тривалих переговорів під час бенкету – чудовий міський пейзаж із площею, що нагадує невеликий затишний майданчик поблизу Яффських воріт.

Існує особлива радість, добре знайома дітям, які щойно засвоїли нове вміння – їм та, наприклад, перфекціоністам: радість від того, що якась справа слухається тебе, добре тобі вдається. “Бенкети Ахашвероша” Міли Шиліної, мені здається, саме про це, – принаймні на мене вони справили саме таке враження. Які б апокрифічні історії не обговорювала перед тим, як почати роботу над цією серією, мисткиня з професійними інтерпретаторами біблійних текстів, результат навіває настрій Пуріму: свята легкості та свободи для тих, хто щойно дивом уникнув лиха.

Тож раджу цю виставку всім, хто цінує строгість графічного рішення добре збалансованих монохромних композицій, – і саме такі настрої. Ви не пожалкуєте, обіцяю.

Міла Шилина серйозно захопилась образотворчим мистецтвом у 2014 році. Навчалась мистецтва рисунку та живопису у таких митців, як Іван Григор’єв, Святослав Брахнов, Наталя Петренко-Литвинова, Олена Агамян, Седа Аділханян, Михайло Шаповаленко, Микола Гончаров, Михайло Хіміч (Київ) та Рікардо Роіз (Португалія). Живе та працює у Києві.

Михайло Хіміч вивчав мистецтво у батьків – Ю. Химича та В. Стахеєвої. Згодом навчався у Київському художньо-промисловому технікумі (нині Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука), згодом закінчив факультет графіки у київському Художньому інституті (нині НАОМА), де навчався у майстерні вільної графіки А. Чебикіна. Згодом закінчив аспірантуру з графіки (майстерня Г. В. Якутовича). Учасник численних персональних та групових виставок; входить до складу київського відділення Спілки художників України. Живе та працює у Києві.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter