Самобутні звичаї, безкраї лани й певна таємничість із покоління в покоління приваблювали західні держави. Видатні митці шукали на наших землях єднання з природою, черпали з нашої історії натхнення й зачаровувалися прекрасними українськими дівчатами. Героїзм, відвага й драматизм – риси, що пронизали долю України і що стали зернами, з яких на Заході вирощували шедеври.

Відомо, що українськими пейзажами надихалися Іван Айвазовський, Олександр Пушкін, Антон Чехов, Микола Гоголь й багато інших особистостей, чиє життя проходило на наших землях. Проте незаймана українська природа, легендарні герої й колоритний побут причарували багатьох європейців. Для них українська культура була чимось далеким і непізнанним, і саме ця таємничість надихнула низку митців. Вашій увазі – п’ятірка найбільш відомих постатей, чиє серце тяжіло до України.

Джордж Ґордон Байрон

За своє коротке 36-річне життя Джордж Байрон встиг стати символом романтизму й політичного лібералізму Європи. Творчість британського лорда дала поштовх таким українським класикам, як Леся Українка, Павло Грабовський та Іван Франко.

У XVII-XVIII століттях на Заході підсилюється цікавість до України, про що свідчать вирізки з журналів, історичні книжки й мандрівна література. Біографи Байрона припускають, що вперше про Україну письменник дізнається з книги Річарда Ноллза “Загальна історія Турків” (1603). Однак найважливішою книгою, де детально описана наша країна, на той час стає праця французького просвітника Вольтера “Історія Карла XII” (1731).

В одному з розділів розповідається про вторгнення шведського короля на українські землі. Вольтер детально описує розташування України, розповідає про “родючі ґрунти”, про Бористен (тогочасна назва Дніпра), що розділяє на дві частини країну, яку так і називає – l`Ukraine або pays des Cossaques (“земля козаків”). Центральною постаттю тієї частини книги є гетьман Іван Мазепа, що й привертає увагу Лорда Байрона.

Читайте також: Іван Мазепа – фундатор церков та української аристократії

У 1819 році з’являється на світ поема “Мазепа”. У ній головний герой розповідає свою історію Карлу XII після поразки в битві під Полтавою. Байрон у творі прирівнює Івана Мазепу до славетного полководця Олександра Македонського, і відзначає, що велич гетьмана затьмарює славу древньої Скитії.

Твір Джорджа Байрона про подвиги українського гетьмана надихнув багатьох європейських митців, а найбільшої шани він здобув у роботах тогочасних французьких художників Теодора Жеріко, Ораса Верне, Ежена Делакруа й інших.

Людвіґ ван Бетховен

Важко уявити, проте видатний німецький композитор надихався українськими народними піснями. Бетховен – славетний представник “віденської класичної школи” музики. Його творам властиві напруга й драматизм. Саме за цими відчуттями він звертався до української музичної класики.

Зошити композитора, що зберігаються в Санкт-Петербурзі, підтверджують наявність українських мотивів у композиціях. Зокрема, твір “Чарівна Мінко, мені потрібно розвестися” (Schöne Minka, ich muß scheiden) є обробкою пісні “Їхав козак за Дунай”.

Портрет Андрія Розумовського роботи Йогана Баптиста Лампі старшого

Бетховен зацікавився українською музикою завдяки дружбі з Андрієм Розумовським – сином останнього гетьмана Кирила Розумовського. Андрій на той час був послом Російської імперії в Габсбурзькій монархії й утримував власний струнний квартет у Відні.

Дружба Бетховена й Розумовського дійсно була міцною: німецький композитор присвятив Андрію 5-у й 6-у симфонію. Крім того, Людвіґ писав твори на замовлення приятеля. Так з’явилися три струнні квартети (7-й, 8-й і 9-й), що отримали назву “квартети Розумовського”. У першому композитор використав мелодію української народної пісні “Ой надворі метелиця”, а в другому й третьому квартеті – варіації на тему пісні “Од Києва до Лубен”.

Прихильник творчості Бетховена французький письменник Ромен Ролан так відгукнувся про композиції: “Не наважусь навіть сказати, що вони кращі за всі інші квартети. Окрім оригінального замислу й нечуваної відваги вони характеризуються симфонічною довершеністю звучання”.

За обробку пісні “Їхав козак за Дунай” Бетховен узявся в 1816 році. Композиція, виконана на фортепіано, скрипці й віолончелі, стала повільнішою, набула ніжних тонів, а супроводжувалася оригінальним німецьким текстом.

Припав до душі композитору й український танець “Козачок”. Його мелодію німець використав у 8-й сонаті для скрипки й фортепіано, а також у першій частині 16-ї сонати для фортепіано. Козацькі мотиви, почуті в Розумовського, не переставали цікавити Бетховена. Вони містяться в заключній частині “Апасіонати” й у знаменитій 9-й симфонії.

Проспер Меріме

Творчість французького драматурга й новеліста Проспера Меріме припадає на часи взаємодії романтизму й реалізму в середині XIX століття. Народився майбутній сенатор у 1803 році в Парижі. Що цікаво, попри високий чин та особисту прихильність Наполеона Бонапарта, Меріме все життя байдуже сприймав французькі революції, а натомість тяжів до вивчення історії, де безмірно захоплювався визвольною війною українського народу.

Проспер присвятив значну частину життя дослідженню запорізького козацтва й популяризації його у французьких виданнях. З Україною Меріме познайомили його російські приятелі – бібліограф Сергій Соболєвський і письменник Іван Тургєнєв. У своїх листах до француза вони розповідали про її культуру й архітектуру, різноманітні легенди, описували місцевість, побут і звичаї. Ці знання Проспер використав для подальших праць. Так, у 1852 році Меріме випускає п’єсу “Перші кроки авантюрника”, а в 1854-му публікує роботу “Козаки України та їхні останні гетьмани”, де висвітлює суспільний устрій запорожців і їхню роль в історії.

Значну увагу Меріме приділяє Богдану Хмельницькому, якого називає прикладом вмілого дипломата й безмежним патріотом. Проспер використовує монографію Миколи Костомарова для свого есею “Богдан Хмельницький”, який виходить у світ в 1863 році у виданні “Журнал учених”.

Проспер Меріме одним із перших ознайомив французького читача з українською історією. Під впливом його праць інтерес до козацтва з боку західних держав посилюється. А в 1869 році Французький Сенат навіть запроваджує в школах курс історії України.

Читайте також: Петиція Делямара: як французький політик Русь-Україну захищав

Меріме також цікавився українською літературою. Володіючи мовою, він здійснив кілька спроб перекласти твори Марка Вовчка, зокрема оповідання “Козачок”, проте так і не наважився відкрити французькому читачеві нелюдські страждання героїв.

Райнер Марія Рільке

Знаменитий австрійський поет народився в Празі 1875 року. Його твори сповнені добром і любов’ю до світу. Своє життя Рільке не уявляв без подорожей, звідки й черпав натхнення для віршів.

Райнер Марія Рільке, 1900 рік

У 1907 році доля зводить його з російсько-німецькою письменницею Лу Андре-Саломе. Міцний характер та освіченість дівчини відразу запали в душу Райнеру, тож їхня дружба тривала до кінця життя.

Проте неабияк Рільке захопили розповіді Лу про свою Вітчизну. Разом із уродженкою Петербурга поет у 1899-1900 роках подорожує Україною, знайомлячись із Києвом, Дніпром, Кременчуком, Полтавою, Харковом.

Українські краєвиди й життя, що протікає в її ланах, зачарували Рільке: “Згадую оце полтавські степи, надвечірні зорі, хатки, й охоплює душу сум, що мене там немає”.

Надто захопився поет кобзарями, які ходили українськими землями від хати до хати, зворушуючи людей піснями про героїчне минуле. Враження від мандрівки лягли в низку збірок австрійця, зокрема “Книгу життя чернечого”, “Книгу годин”, а також у збірку оповідань “Про Господа Бога та інше”. В останній слід відзначити твори “Як старий Тимофій умирав співаючи” та “Пісня про правду”, у якому Рільке змальовує долю сліпого співака Остапа.

На українських землях письменник знайшов єднання людей і природи – тематика, що пронизувала більшість творів Рільке. У Києві поета надзвичайно захопили Софійський собор і Києво-Печерська лавра, про які він також згадує у своїх збірках. Захват від міста Райнер виклав у листі:

“Мамо! Я вже два тижні в Києві. Перед цим побував у Ясній Поляні, родовому маєтку Льва Толстого. Безперечно, Київ – то є найсильніші враження. Це “місто близьке до Бога”. Я б хотів тут оселитися назавжди. Тут мені відкрилася “одвічна руська сутність”, насамперед пам’ятки культури давнини. А які тут церкви й собори, в них багато старих картин і дорогоцінних реліквій. Думаю колись здійснити переклад перлини давньоруської літератури “Слова о полку Ігоревім”. А велична лавра, її колії, печери… Це не передати словами…”.

І Рільке дотримав слова – у 1902-1904 роках письменник переклав німецькою “Слово о полку Ігоревім”, яке опублікували в 1930-му.

Не пройшов австрієць і повз українське малярство. Рільке був надзвичайно вражений роботами Левицького, Ярошенка, Рєпіна, а ось як він відгукнувся про живопис у соборі святого Володимира: “…Ікона абсолютно відрізняється від італійського вівтарного взірця. Вона є церковним атрибутом, як золота чаша або давня молитва… Однак той, хто заходить до Київського собору святого Володимира, повинен відразу відчути, що в цих образах існує життя”.

Пабло Пікассо

Видатний іспано-французький художник також був міцно пов’язаний з Україною. Засновник кубізму й найдорожчий митець світу Пабло Пікассо народився 1881 року в іспанському місті Малага. Утім, більшість життя він творив у Франції.

Восени 1917 року життя зводить Пікассо із засновником російського балету в Парижі Сергієм Дягілєвим, який пропонує художникові створити для них декорації. За час роботи Пабло знайомиться з музикантами й театралами трупи, серед яких був і диригент, композитор українського походження Ігор Стравінський. Однак найбільшу увагу Пікассо здобула уродженка Ніжина, балерина Ольга Хохлова.

Митець подорожує разом із балетом до Барселони, а їхні романтичні стосунки з Ольгою потроху розвиваються. В Іспанії Пікассо пише один із перших портретів українки “Ольга Хохлова в мантільї”. А за кілька тижнів із-під пензля митця з’являється наступна робота “Портрет Ольги в кріслі”. Зрештою 12 липня 1918 року пара одружилась у Парижі.

Після весілля подружжя набуває стабільний соціальний статус і перетворюється на модних світських персон. За рік Хохлова йде з балету й дедалі частіше позує для полотен свого чоловіка. А згодом у пари народжується син Поль. Ця подія також знаходить відображення у подальших роботах Пікассо.

Однак щастя Пікассо й Хохлової не було вічним. Пізніше Пабло знайомиться з юною Марією-Терезою Вальтер, із якою в нього зав’язуються романтичні стосунки. Надалі художник розривається між коханням і супружнім обов’язком. Образ Ольги в роботах набуває більш похмурого вигляду – від реалістичних портретів митець переходить до абстракціонізму, а потім вдається й до сюрреалізму.

Зрештою шляхи подружжя розходяться, і згідно з шлюбним контрактом Ольга повинна отримати половину майна Пікассо. Проте Пабло не воліє розставатися зі своїми роботами, тож пара так і залишається одруженою аж до смерті Хохлової.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.