Юрий Дараган: “Думкою ніколи не зрадив українству”

Внесок Юрія Дарагана в мистецький доробок Празької поетичної школи та всієї української літератури – надзвичайно вагомий. Ілюстрація: Український інтерес
Внесок Юрія Дарагана в мистецький доробок Празької поетичної школи та всієї української літератури – надзвичайно вагомий. Ілюстрація: Український інтерес

Український поет і представник “празької школи” Юрій Юрійович Дараган народився 16 березня 1894 року в Херсонській губернії. Батько не дожив кілька місяців до народження сина, тож осиротіла сім’я переїхала до Тифліса, бо мати була за походженням грузинкою. У 9 років Юрій остаточно осиротів, опіку над ним взяла тітка. По її смерті, в 16 років переїхав до Петербурга до дядька.

Як казав сам Дараган , він читав книжки “запоєм”, а поезію любив до божевілля. В Петербурзі познайомився із Брюсовим, Бальмонтом, Блоком. Родичі матері були палкими шанувальниками театру, тому долучали племінника до мистецтва:

Бувало, підлітком виходиш так з театру –
Проспект знайомий вже не той,
Ще ніби Міфестофель вабить Марту,
Крадеться Фауст вуличкою тою.
Або Ромео щиро так кохає,
Або по ставку блисне ясна путь,
І Лоенгріна з радісного раю
Лебеді білі раптом привезуть…

Але дитинство разом із блиском софітів змеркло. Далі війна невідступно переслідувала його протягом подальших років – спочатку офіцер, учасник Першої світової війни у складі російської армії, а потім одразу – Української революції в лавах Армії УНР. Старшина армії УНР Юрій Дараган зі зброєю в руках прагнув відстояти незалежну Українську державу. Але зазнавши поразки у визвольних змаганнях він з іншими потрапляє у табір для інтернованих.

“Мандри” із табора в табір не лише не зламали, а навпаки, саме тут до нього прийшла непереборна жага до творчості.

У Калішському таборі мешкало 12 тисяч людей. І згодом він перетворився на освітньо-культурний центр української еміграції. За участі Юрія Дарагана утворилося літературно-мистецьке товариство “Веселка”, пізніше цю назву матиме і журнал.

Леонід Куценко стверджував, що саме з “Веселкою” варто пов’язувати народження Дарагана як українського поета. Слабошпицький доповнив: “Дараган став своєрідним камертоном Празької школи. Можливо, всі його почули, бо були готові почути. Дараганове слово повело за собою всіх”.

Шамотіння шаршаве, шипшина…
Пу-гу!.. Лине в тугу, жахається ніч…
Довгі, чорні крила пташині
На Січ…
Ні душі… Ніч осіння…
Очерет, шамотіння…
Над лиманом завмерли
Зорі-перли…

Влітку 1922 року після таборів він виїжджає до Чехословаччини на навчання. Як напишуть свого часу, Дараган саме з цього літа заявить себе українським поетом. Саме тоді відбулася доленосна зустріч з Микитою Шаповалом, який став для Юрія справжнім янголом у житті. Саме він домігся призначення стипендії поетові, підтримував його літературні задуми в журналі “Нова Україна”. Там побачила світ подєбрадсько-празька добірка поезії з назвою “Дике поле” (Подєбради – це містечко в якому жив поет, і чимало віршів зі збірки були написані саме там). Центральним образом циклу виступає степ, як символ волі, необмеженого жодними перепонами існування, символ України.

Сирі закутки камер, голод і холод принесли Юрію не тільки літературну спрагу, а й тяжку хворобу. Через яку він не закінчить Український вищий педагогічний інститут імені Драгоманова у Празі. Документи з особової студентської справи більше нагадують лікарняну картку. Заява про відпустку на лікування, прохання матеріальної допомоги для оздоровлення в санаторії, заяви на перескладання іспитів… Попри те, що Юрій дуже хоті вчитися і тримався як міг інституту, за два з половиною роки сесію склав тільки за перший семестр.

Постійна боротьба з хворобою заважала і життю, і навчанню. А він не підкорювався хворобі. Мав багато літературних планів, виступив з ініціативою створення “Товариства взаємодопомоги бувших Українських Вояків” і статут товариства написав власноруч. В його архівах знайдено ще один статут, але вже для “Спілки українських військових демократів”, секретарем якої був сам. Ще Дараган постійний учасник літературних вечорів.

І поезія – він ні на мить не полишав її. Віршів ставало все більше і більше. Згодом вийшла книга “Сагайдак”. В “Празькому студентському віснику” були на неї такі відгуки: “Дараган – це одна з найкращих поетичних сил на еміграції. У нього любов до минулого українського народу лучиться з прекрасною кольористикою природи та внутрішньою гармонією настрою”; “Вся поезія Дарагана – поезія звуків, рухів, фарб. Душа приймає в себе світ безпосередньо… Дараган минулість малює, як сучасність: нічого надуманого, але все, як сучасне, живе”.

Юрій спішив жити і творити, він знав, що сухоти відміряли йому недовге життя, тому з усіх сил намагався встигнути зробити якнайбільше.

Загублений у лікарняній палаті, відірваний від світу, ув’язнений туберкульзом і прикутий до постелі, поет чекає вироку:

Впала зірка з луків раю.
Мертва зірка – бліде світло.
Пада у безмежжя краю,
Пада вічно в вічне житло,
Загробний плач її бринить,
Страшні ридання, стогін і біль:
“Коли ж урветься руху мить?”.

Юрій Дараган помер 17 березня 1926 року у туберкульозному диспансері “На Плеше”, у місті Плешове поблизу Праги. Похований на Ольшанському цвинтарі в Празі. Та на превеликий жаль, його могила втрачена. Бо за її догляд не сплатили кошти.

Внесок Юрія Дарагана в мистецький доробок Празької поетичної школи та всієї української літератури – надзвичайно вагомий. В тяжких умовах вимушеної еміграції він творив заради відродження української нації. У своїх поезіях створив образ ідеального українця, які всі сили віддає праці на користь своєї держави.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.