"Українська Едіт Піаф": королева естради Клавдія Шульженко. Фото: Вікіпедія

24 березня 1906 року народилася Клавдія Іванівна Шульженко – видатна співачка і актриса, лауреат безлічі нагород.

Її рідне село – Гущівка на Чигиринщині, яка у 1959 році була затоплена водами Кременчуцького водосховища. Батько дівчинки у вільний час грав на духових інструментах, співав соло. Тоді були популярні аматорські концерти, спектаклі. Іван Іванович виступав з ансамблем художньої самодіяльності, а для сусідів сім’я влаштовувала у дворі театральні вистави, в яких брали участь і діти. Там співала і грала маленька Клава. “Перше художнє враження було пов’язано з батьком. Від нього я вперше почула українські народні пісні. Він долучив мене до співу, батько мій серйозно захоплювався музикою: він грав на духовому інструменті, як тоді говорили, в аматорському оркестрі, а іноді і співав соло в концертах. Його виступи, його красивий грудний баритон приводили мене в невимовний захват”, – так розповідала Клавдія. Хоча професія батька ніяк не була пов’язана з музикою. Він працював бухгалтером в управлінні залізниці.

Дівчинка захоплювалася батьковим голосом, його красивим баритоном, та мріяла тільки про театр, сцену і свою гру на естраді. Захоплювалася грою акторів німих фільмів, а театр був понад усе. Бачачи таку любов донечки, батько ходив з нею на вистави місцевого драматичного театру, режисером якого був Синельников. Юна Клава, а їй тоді було 15, разом із подружкою вирішили спробувати свої сили в акторському таланті та прийшли на проби до Синельникова. Заспівали пісень і зіграли невеличкий етюд. Гра Шульженко припала до душі режисерові, і він зарахував її до трупи. І хоча ролі їй діставалися епізодичні, вона співала в хорі оперети і грала померлу Настасію Пилипівну в 4-му акті “Ідіота”.

Навчаючись у гімназії, Клавдія не полишала мрій про театр. Навпаки, ще більше прагнула пов’язати своє життя з акторством. Та батьки віддали її до Харківської консерваторії. Вона потрапила в учениці до професора М. Л. Чемізова. Микита Леонтійович зміг переконати Клавдію в тому, що її співочий талант подарований природою, його слід не тільки берегти, а й всіляко розвивати і вдосконалювати. У 1920-х роках дівчина почала співати, в її репертуарі були народні пісні. Згодом Клавдія стала артисткою Харківського драматичного театру (нині Харківський державний академічний російський драматичний театр імені О. С. Пушкіна).

Переломним моментом у творчій біографії Шульженко стали гастролі знаменитої співачки Лідії Ліпковської, яка приїхала з концертом до Харкова. Клавдія набралася сміливості, прийшла в готель до зірки і попросила послухати її пісень. Після виконання Лідія порадила молодій співачці змінити свій репертуар на лірику. За словами Ліпковської, це мало допомогти розкрити багатогранний талант Шульженко.

Через чотири роки відбувся дебют Клавдії Шульженко у Маріїнському театрі, а в 1929 році – в Московському мюзик-холі. Її пісні слухали, затамувавши подих, а по закінченню вибух оплесків і овацій ще довго тримав співачку на сцені. Далі був Ленінградський мюзик-хол. У 1930-х роках співачка співпрацює з джазовим оркестром Скоморовського. Репертуар її пісень того часу був глибоко і навіть відверто ліричним, що спровокувало навіть заборону їх виконувати, вбачаючи в них політичний підтекст.

Та згодом Клавдія Іванівна почала виступати з народними українськими, російськими, іспанськими, латиноамериканськими піснями. Ці пісні на хвилі пропаганди дружби народів цілком влаштовували більшовицький уряд з політичних аспектів. Ну а публіка сприймала їх по-своєму, в них вона чула пісні про одноліток, кохання, дружбу і молодість. Критики не шкодували її, лаяли за відверту мелодраматичність. Та шанувальники любили її такою. За першими грамофонними платівками Шульженко утворювалися небачені черги. Кожен волів часточку пісень свого кумира. Її платівки випускаються великими тиражами, а світлини публікують в журналі “Радянське мистецтво”. Спеціально для Клавдії Іванівни організовують джаз-оркестр. У 1939 році співачка стала лауреатом конкурсу артистів естради.

Коли почалася війна з нацистською Німеччиною, Шульженко гастролювала в Єревані. Клавдія разом із чоловіком вступила до лав армії, а їхній джазовий оркестр отримав статус фронтового. Співачка дала понад 500 концертів за роки війни під обстрілами на лінії фронту. У 1942-му в репертуар виконавиці увійшла одна з найвідоміших її пісень “Синя хустинка”.

Із 1945 року Клавдія почала сольну кар’єру. Дискографія Шульженко (враховуючи записи, що вийшли за життя співачки) містить близько двох десятків платівок. В її репертуарі – сотні пісень, співпраця з відомими композиторами і музикантами, співаками і виконавцями.

Клавдія Іванівна перебувала в офіційному шлюбі з артистом із Одеси, музикантом Володимиром Кораллі. У них народився син Ігор, але через 25 років подружнього життя пара розірвала стосунки. Приводом для розлучення стали взаємні ревнощі.

Через два роки після розлучення Шульженко зустрілася з Георгієм Єпіфановим, який був до нестями закоханий у легендарну співачку. Любив її довгі роки, писав листи, але не міг наважитися розкрити своє ім’я, тому підписувався ініціалами. Бачив тільки здалеку, або в об’єктиві камери, бо працював кінооператором. На момент їхньої зустрічі жінці було 50, Жорж був молодшим на 12 років. Покохалися і стали жити цивільним шлюбом. Вона ревно стежила за собою: дотримувалася суворої дієти, виснажувала себе фізичними вправами, випробувала на собі всі засоби тогочасної косметології, креми і маски, бо різниця в дванадцять років між коханими була помітною. Та чоловік завжди казав, що почувається набагато старшим за свій вік, а Клавдія – то його маленька дівчинка, яку треба оберігати. Попри різницю і постійні плітки за спиною, Єпіфанов лишився вірним Клавдії до останнього. Як святиню зберігав усі її листи і телеграми, які отримував з гастролей коханої.

Клавдія та Георгій Епіфанов. Фото: wikipedia

Останні роки велика артистка жила у Москві, під кінець життя їй виділили окреме житло. Незважаючи на матеріальні труднощі, лишилася вірна своїм пристрастям до французької парфумерії, не вміла економити, не бажала розлучатися з антикваріатом. Та життя змусило продати переважну його частину. Її найбільшою мрією була подорож до Франції, хотіла відвідати могилу легендарної Едіт Піаф, з якою завжди порівнювали Клавдію Шульженко. Але не випустили.

В останні роки знімалася в кіно, в епізодичних ролях, виконувала пісні для кінострічок. На початку 1980-х написала мемуари “Коли ви запитаєте мене”. В них описала декілька цікавих моментів свого життя. Наприклад, як відмовилася прийняти запрошення на новорічну вечірку до сина Сталіна, аргументувавши тим, що змінювати плани за кілька годин до Нового року не в її правилах, і що друзі на неї чекають. Іншого разу, коли Шульженко запросили на нагородження орденом не в Кремль, а в інший зал, вона відмовилася від нагороди. А коли міністр культури СРСР Катерина Фурцева змусила її чекати на аудієнцію, Клавдія Іванівна розсердилася і пішла, попросивши передати, що “міністр погано вихована”.

Клавдія була першою артисткою в союзі, яка вийшла на сцену у брючному костюмі. Як і кожна жінка любила шикарні вбрання і вишукані парфуми. Французький несесер з парфумерією Клавдії Іванівні вдалося зберегти навіть під час німецьких бомбардувань в Ленінграді.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.