Святослав Ріхтер, визнаний одним з найвидатніших піаністів XX століття, народився 20 березня 1915 року. Прославився віртуозною технікою гри, великим репертуаром і дивовижними інтерпретаціями. “Своїм” його вважають і одесити, і парижани, і московити. Так, великий піаніст належить всьому людству, але батьківщина його – Україна. Рідне місто – Житомир.

Хлопчик народився в сім’ї емігрантів. Батько Святослава – Теофіл Ріхтер, пройшов знамениту віденську школу музики, – був піаністом, органістом, композитором. Мати, Ганна Москальова, була обдарована акторським талантом, часто виступала в аматорських спектаклях, грала на роялі. Дід Данило був органістом в лютеранській кірсі. Тому малий зростав у сім’ї із сильними музичними та театральними традиціями. І вже з п’яти років Свєтік (так називали його батьки) почав проявляти інтерес до музики, постійно вдосконалювався в цьому.

“Років у вісім я почав пробувати рояль. Почав з програвання клавірів опер Верді, вивчив напам’ять усі опери Вагнера”.

Дивує, що він був, в основному, самоучкою. Батько дав йому тільки базові знання. Але вже в ранньому дитинстві майбутній великий піаніст виявляв великий художній смак в прочитанні музичних творів.

У 15 років Святослав Ріхтер почав працювати в Одеському театрі опери та балету. А в 19 дав свій перший сольний концерт. Але офіційно вчитися грі на фортепіано почав тільки через три роки – коли потрапив до рук Генріха Нейгауза, відомого піаніста і викладача Московської консерваторії. Нейгауз потім говорив, що став учителем генія, якого чекав все своє життя. Відтоді розпочалася активна концертна діяльність Святослава.

У воєнні роки Ріхтер жив у Москві, але як жив. Постійно ховаючись, напівтаємно. Мало того що він був етнічним німцем, а тоді все чоловіче населення депортували у так звану “трудову армію”, у концтабори ГУЛАГу, так ще і батька, Теофіла, за відмову від евакуації у тил СРСР по доносу в НКВС арештували, розстріляли.

“Правду про розстріл батька, я довідався лише через двадцять років, адже все сталося на початку війни. Останній раз я був в Одесі за кілька тижнів до того. Я жив у Москві, позбавлений будь-якого зв’язку з батьками. Це найтемніша сторінка моєї біографії. Сама темна!”.

А причина виявилась дуже банальною, мати закрутила роман з колишнім вчителем Святослава – Кондратьєвим. Коли настав час евакуйовуватися, мати раптово відмовилася їхати під тим приводом, що не було можливості забрати з собою “його”. Тоді Ріхтера-страшого засудили до страти. Це сталося у червні 1941 року. Ще йшов поговір, що Кондратьєв власноруч написав донос на батька Ріхтера, щоб позбавитись суперника. У той час сфабрикувати справу було не складно. Мати з коханцем виїхали в 41-му, через зв’язки покійного чоловіка в німецькому консульстві влаштувалися в Німеччині, одружилися. Кондратьєв навіть змінив прізвище на Ріхтер. “Я так ніколи й не зрозумів, як вона могла дозволити йому вчинити так”.

Та це все станеться через роки. А зараз Святослав син “ворога народу”. Крадучись темними вулицями, Ріхтер приходив до свого педагога Генріха Нейгауза і вночі спав у його квартирі на підлозі під роялем, підстилаючи собі газети.

Лише у 1945 році на Всесоюзному конкурсі музикантів-виконавців він здобув свою першу премію. За унікальний талант і майстерність його сприйняли, як віртуоза світового значення. Після чого розпочалась активна концертна діяльність піаніста. Спочатку на теренах СРСР, а з середини 1950-х – у різних країнах світу.

Не забував піаніст і рідного міста. В 60-ті дає безкоштовні концерти для молоді. Там він демонстрував землякам свою віртуозну гру на фортепіано. Київ, Львів та інші області, а також невеличкі міста України насолоджувалися чарівним звучанням музики, яка лилася з-під пальців Ріхтера.

Маючи вже 70 літ за плечима, здійснює масштабну концертну програму: від Новгорода до Хабаровська, а звідти до Саратова, з липня до грудня у містах і невеликих містечках дав 150 концертів. У 1988 році Ріхтер здійснює турне Україною, яке почалося у Львові. Українські газети рясніли схвальними вдячними відгуками слухачів.

До останніх своїх днів Ріхтер гастролює, усюди возячи за собою свій улюблений рояль “Yamaha”. Грав він у темних залах, з однією лампою, яка висвітлювала тільки ноти. Ніщо не повинно було відволікати від музики. Або, може, музикант найкомфортніше почувався у темряві. За спогадами, він був дуже сором’язливою людиною і був досить скутий на сцені. Але, як тільки торкався клавіш, – перетворювався.

За свою творчу кар’єру отримав велику кількість нагород. Окрім радянських, була премія Ґреммі за виконання Другого фортепіанного концерту Брамса у 1960 році, мав звання Почесного Доктора Страсбурзького університету. Ріхтер також був нагороджений багатьма орденами.

Піаніст постійно розширював свій репертуар – до кінця життя міг грати вже 80 різних програм. Ріхтер невпинно працював, не скаржачись на хвороби. І помер, готуючись до чергового виступу. Сталося це 1 серпня 1997 року в Парижі. Його прах перевезено до Москви, поховано на Новодівочому кладовищі.

В його рідному місті дуже пишаються тим, що корені видатного генія житомирські. До наших днів зберігся будинок, де він народився. Із 1998 року в Житомирі проводяться грудневі фестивалі пам’яті Святослава Ріхтера за участю відомих майстрів музики з багатьох країн. В березні 2004 року в Житомирі відкрито благодійний фонд імені С. Ріхтера. У Києві з 2018 існує вулиця, названа на його честь.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.