Сторінками світових шедеврів – V

В’ячеслав Васильченко. Сторінками світових шедеврів – V. Фото: Unsplash/Josh Felise Josh Felise

Феєричне диво з поліна (“Золотий ключик, або Пригоди Буратіно”)

Дуже добре, що одного щасливого дня старому теслі Джузеппе, на прізвисько Сизий Ніс, якось до рук потрапило поліно, а Олексій Толстой вирішив переказати казку Карло Коллоді “Пригоди Піноккіо. Історія дерев’яної ляльки” – тобто розповісти “вам, хлопчики й дівчатка, надзвичайну історію про цього дерев’яного шибайголову”. Інакше ми б ніколи не познайомилися з кумедним і непосидючим хлопчиком Буратіно, зробленим татом Карло з поліна (“буратіно” по-італійськи – “дерев’яна лялька”).

Потрапляючи в різноманітні не дуже приємні ситуації та всупереч перешкодам, Буратіно хоче стати справжнім. І у фіналі це йому вдається. Історія цього дерев’яного хлопчика постає як шлях пізнання життя, непросте входження в нього, отримання людських рис. Водночас герой долає свій егоїзм, навчається жити пліч-о-пліч з іншими. Фактично О. Толстой використовує фольклорну архетипіку: головний герой будь чарівної казки (часто з’являючись на світ незвичайним чином) проходить ряд випробувань, щоб у кінці історії стати “людяною людиною”. Все це відбувається і з Буратіно.

Пізніше фантастичну ідею про те, що “несправжня” людина хоче стати справжньою, знаходимо в популярному радянському фільмі “Пригоди Електроніка” – екранізації повістей Є. Велтистова “Електронік – хлопчик із валізи” (1964) та “Рессі – невловимий друг” (1971).

Книга Толстого публікується саме тоді, коли в Радянському Союзі щойно припинилися гоніння на казку, перестали її кваліфікувати в офіційній науці як “шкідливу”, а Постанова ЦК ВКП (б) (1933) зарахувала її до жанрів, “потрібних радянській літературі для дітей”.

І нехай критики вказували на “вторинність” твору О. Толстого щодо італійського оригіналу, ця повість-казка завоювала симпатії читачів (причому – незалежно від віку) з першого видання. Хоча сам письменник і прогнозував це, адже в початковому варіанті повість мала підзаголовок “роман для дітей і дорослих”. Тільки в СРСР твір видавався майже 200 разів загальним тиражем 15 мільйонів примірників, а перекладено його на 50 мов. Не перестає виходити ця книга й у наш час. З неї під пером О. Толстого виросла п’єса “Золотий ключик”, а п’єса стала сценарієм, за яким О. Птушко зняв однойменний художній фільм (1939), задіявши живих акторів і ляльок. Казка також перетворювалася на балет, оперу, п’єсу у віршах, мультфільм, настільну гру, а потім – і на комп’ютерну. Також були зняті нові фільми у 1975, 1997 і 2009 роках.

Ця чарівна історія отримала продовження під пером інших письменників: Олени Данько (“Переможений Карабас” (1941), Олександра Кумми і Сакко Рунге (“Друга таємниця золотого ключика” (1975), Лари Сон (“Нові пригоди Буратіно і його друзів” – 1993), Леоніда Володимирського (“Буратіно шукає скарб” (1995); “Буратіно в Смарагдовому місті” (1996). У книзі Макса Фрая “Ключ із жовтого металу” (2009) стару історію про золотий ключик переказано на новий лад.

(Афоризми: Не доведе тебе до добра ця наука… Ось я вчилася, вчилася, а – дивися – ходжу на трьох лапах; Хто вас виховує, скажіть, будь ласка? – Коли тато Карло виховує, а коли ніхто; От біда з цими, добре вихованими).

Читайте ще про літературу від Васильченка:

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.