Сьогодні своє 83-річчя святкує відомий український письменник-гуморист, журналіст, редактор журналів “Перець” та “ВУС” Олег Чорногуз. Він належить до шістдесятників, які заклали підвалини так званої безкровної революції у 1990-му. Народився 15 квітня 1936 року в селі Іванів, що на Вінниччині. Саме там, у батьківській хаті, декілька років тому я познайомилася з Олегом Федоровичем.

“Батько мій був лікарем-ветеринаром, а мама – домогосподаркою. Сім’я у нас велика була – я тринадцята дитина. Навчався в Іванівській середній школі, але десять класів там не закінчив, бо виключили мене за перші сатиричні вірші на високопоставлених осіб, до яких належали вчителі і директор школи. Там і створив разом з товаришами свою першу сатиричну стінгазету. Продовжив навчання на заході Україні, а саме в Станіславі (Івано-Франківськ). Там і далі писав, і за це мене не виганяли. Після закінчення десятирічки вирішив піти у військове училище. Навчався добре, та через деякий час все ж проміняв автомат Калашникова на перо сатирика”, – розповів письменник.

Гумор є невід’ємною частиною життя Чорногуза. Жартувати любить навіть сам про себе:

“Народився я, як ви уже здогадалися, у гнізді чорногуза, і оскільки чорногузи, які сиділи в гнізді на нашій хаті, приносили господарям тільки щастя, то ніхто з моїх дідусів, бабусь, батьків їх зі стріхи не зганяв і гнізд не руйнував. Може, саме тому я народився щасливим. Хоча свого часу моє прізвище в УРЕ (Українська радянська енциклопедія) написали з малої літери, ще й латинкою пояснили: “будує хатку, з родини журавлиних”. Я про те за нагоди сказав Бажану. На що Микола Платонович мені відповів: “Я знав, що ти великий гуморист, але не знав, що такий колючий. Не можна, щоб в УРЕ не було такого гумориста”. І справді, в наступному перевиданні я побачив своє прізвище з великої літери”.

Навчався Олег Федорович у Київському університеті імені Тараса Шевченка, на факультеті журналістики. Журналістську діяльність розпочав у редакціях районних газет на Вінниччині. А далі вже – “Перець” та “ВУС”.

“Перець” на той час був одним із найвідоміших сатирично-гумористичних ілюстрованих часописів СРСР. Там Чорногуз пропрацював понад 20 років. Пройшов шлях від фейлетоніста до головного редактора.

Творчий доробок письменника налічує вісім збірок сатири й гумору: “Моральна підтримка”, “Портрет ідеала”, “Сіамський слон”, “Веселі поради”, “Між нами кажучи”, “Сповідь старого холостяка”, “Як доглядати Зевса”, “Плата за любов”. Окрім того, п’ять книг публіцистики: “Українські колобки”, “Українські кентаври”, “Діти колонії”, “Куди вас несе, “брати наші”, “Рабів на бал не запрошують”. Остання написана під впливом подій 2014-го.

“Вона присвячена специфіці відношень суспільства і влади в Україні і поза її межами, українській історії, історії рідної мови, древності українського народу, які Росія хоче знищити. – розповідає пан Олег. – У книзі яскраво висвітлені найтрагічніші моменти життя нашої країни. Я описую ментальність двох різних народів, яких північний сусід вважає одним”.

Фото: Український інтерес/Ірина Савчук

Поки підростав син (нині відомий кобзар, поет Ярослав Чорногуз), писав і дитячі книжки – “Загадковий зоопарк”, “Карнавал”, “Весела абетка”, “Притча-казка про козака Нетака”. Має Чорногуз й поетичну збірку “Дорога до України”.

Найвідомішими творами письменника є його романи: “Аристократ із Вапнярки”, “Претендент на папаху”, “Вавилон на Гудзоні”, “Я хочу до моря”, “Дари пігмеїв”, “Примхи долі”, “Той, що живе зі смертю” , “Золотий скарабей”, “Ремезове болото” та інші.

За повість “Голубий апендицит”, у якій письменник змалював медицину “по блату”, зазнав переслідування радянською владою. Секретар ЦК Компартії порівняв цей твір із замахом на радянську систему охорони здоров’я. Заборонили друкувати не лише повість, а й інші твори Чорногуза. Він потрапив у так званий “чорний список”, який розіслали по всій Україні. Роман “Аристократ із Вапнярки” світ побачив у 1979 році завдяки Павлові Загребельному, який зумів його відстояти перед головним редактором видавництва. Ще один твір “Я хочу до моря” зняли з тематичного плану “Молоді” у 1974-му, надрукували ж лише в 1989-му. Роман починався словами: “Я сидів за любов…” і присвячувався творчій інтелігенції, яку тоді масово арештовували за так званий український буржуазний націоналізм. Насправді ж усі ці люди боролися за незалежність України.

Також Олег Федорович автор кіноповісті “Смерть без милосердя” та кількох п’єс. Серед них “Пектораль”, присвячена журналісту Георгію Гонгадзе. Твори письменника перекладені 22 мовами світу.

Сам же Чорногуз, як справжній гуморист, іронізує: “Чи я багато написав? Якщо ж дивитися очима Івана Франка, який не знав телевізора та інтернету, він написав начебто 200 фоліантів, то мій доробок – це майже ніщо”. Проте життя без пера не уявляє – намагається і зараз писати кожного дня.

“Що ж до сатириків взагалі, то хотілося б сказати тим, хто ще й досі гадає, що сатира – це другорядна література. Це глибоко інтелектуальна література. Бо саме сатирики усіх часів і народів чи не найвідоміші у світовій літературі. Почнемо з Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Антона Чехова, перебігаючи до Свіфта, Рабле, Сервантеса, Діккенса, Твена, Гашека, Чапека, кінчаючи Ільфом і Петровим, Булгаковим, Марті Ларні, Азізом Несіном і десятками, десятками інших пречудових сатиричних світових імен. Всі мої романи – це осколок дзеркала епохи”, – характеризує свою творчість Олег Чорногуз.

Письменник – лауреат низки премій: Остапа Вишні, Івана Багряного, родини Воскобійників, Євгена Плужника, Михайла Стельмаха, Олеся Гончара, Степана Руданського, Нобельської премії за сатиру і гумор, “Коронації слова”. Заслужений діяч мистецтв України, лауреат відзнаки “Золотий письменник України”. Нагороджений орденами князя Ярослава Мудрого V ступеня і Святого Володимира Великого, відзнакою Президента України – Хрестом Івана Мазепи.

Та найкращим визнанням називає відгуки своїх читачів. Згадує лист від доньки одного читача, який сильно хворів. Лікарі не давали надії, рідні вже й труну приготували. А той попросив дружину почитати “щось смішне”. Жінка читала, сидячи біля ліжка день у день твори Чорногуза, і він почав усміхатися. Хтозна, з якого дива чоловік очуняв, вийшов з лікарні й порубав труну. Прожив після того ще вісім років. За силу сміхотерапії рідні дякували Олегу Федоровичу.

А цьогоріч на Вінниччині заснували нову літературну премію для гумористів імені уже самого Олега Чорногуза. Лауреатам вручатимуть дипломи, грошові премії і почесний приз – “СміхоОскар”. Перше нагородження відбудеться сьогодні, у день народження письменника, в Іванівській ОТГ, де наразі й мешкає Олег Федорович.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.