Микола Бердяєв – філософ XXI століття, який випадково потрапив у XX

Філософія Бердяєва спрямована у майбутнє: “Я звернений до століть прийдешніх”
Філософія Бердяєва спрямована у майбутнє: “Я звернений до століть прийдешніх”

145 років тому, 18 березня в Обухові народився Микола Бердяєв – релігійний філософ, якого вважають одним із найвидатніших мислителів XX століття, а також одним із перших речників християнського екзистенціалізму. Він є автором близько 40 праць.

По материнській лінії Микола Олександрович – нащадок князів Кудашевих. Дід по батьковій лінії – генерал, начальник штабу Війська Донського, прославився тим, що не побоявся відстоювати козацькі вільності перед Миколою I. Прадід теж був генералом. Всі вони були георгіївськими кавалерами. І тому з самого малку готували нащадка до кар’єри військового. Та Микола ще з ранніх літ зрозумів, що прислуговування у будь-якому прояві для нього не допустиме. Прагнув всіляко розірвати зв’язки зі своїм “панським” минулим. Презирливо ставився до аристократії. Вважав, що в Російській імперії не було аристократичних традицій, а тільки чванливість, презирство до “нижчих”, нетерпимість і відраза до не собі подібних. З роками він напише, що розрив із навколишнім середовищем, вихід зі світу аристократичного у світ революційний був основним фактом його біографії.

У 20 років вступив на природничий факультет Київського університету, а через рік перейшов на юридичний. Та за чотири роки його відрахували. Причиною став арешт. Бердяєва вважали ідейним лідером київського марксистського осередку, він вів гурток самоосвіти, возив через кордон прокламації. Хоча сам Микола говорив, що в рукописах, вилучених під час обшуку, не було нічого “спеціально політичного”. Але, вилетівши з тріском з університету, диплом так і не отримав.

Поступово відійшовши від марксистських поглядів, почав сповідувати християнський містичний реалізм. Цей поворот до християнства припав на час “російського ренесансу”, який у свою чергу був продовженням європейської кризи раціоналістичного світобачення. У Петербурзі до кола спілкування Бердяєва входять Дмитро Мережковський, Василь Розанов, Олександр Блок, Андрій Бєлий, Лев Шестов, Микола Лоський. Вони видають часописи на релігійно-філософські теми.

Микола Бердяєв після 1917 року спершу досить успішно працював в умовах більшовицького режиму, заснував спілку письменників, був організатором Вільної академії духовної культури. Там він читав лекції з філософії та богослов’я і був її головою до 1922 року. В Державному інституті слова був викладачем етики і навіть обирався професором Московського університету.

Невдовзі Миколу Олександровича арештували, але відпустили. Фелікс Дзержинський, який особисто вів допит, був глибоко вражений бесідою із філософом і визнав його ні в чому не винним. А через два роки знову арешт та вигнання з “червоної” Росії за кордон на так званому “філософському кораблі” (умовна назва каральної кампанії за ініціативою Володимира Леніна по засланню відомих діячів науки, медицини і літератури, нелояльних до влади більшовиків). Все життя він прожив в еміграції, без права повернення на Батьківщину. Туга за рідним краєм ятрітиме серце філософа до останнього, але завдяки висланню він зберіг своє життя.

Саме за кордом Микола Бердяєв розгорнув бурхливу діяльність. Став організатором нової релігійної-філософської академії, проявив себе як філософський публіцист, есеїст. Найбільшу увагу приділяв новим тоталітарним рухам у Європі, кризі мистецтва.

“Витоки та сенс російського комунізму” – ця книжка Бердяєва одразу після своєї появи у знаковому 1937 році стала “класичною в осягненні власне російського варіанту марксизму, що під гаслами свободи перетворився на страхітливий тоталітаризм, у розумінні його глибинних підвалин, коріння у народній психології і в кризових явищах індустріальної доби”.

У міжвоєнний період Бердяєв досліджував шлях європейського людства до часу цивілізованого варварства. Розвиток людини спрямований на її ж самознищення за допомогою винайденої техніки і машин. Втрату здатності, протиставити прогресу оновлений духовний злет. А злет може відбутися тільки з добровільного дисциплінування власних сил і навіть з певного аскетизму.

У той час, коли популярність мислителя набирала повних обертів на просторах Західної Європи і Азії, творчість Бердяєва у Радянському Союзі замовчувалася і перебувала під забороною. Незадовго до своєї смерті він написав: “Я дуже відомий в Європі та Америці, навіть в Азії і Австралії, перекладений багатьма мовами. Є тільки одна країна, в якій мене майже не знають, – це моя Батьківщина”. Перед смертю Микола Олексійович з ностальгією згадував свій рідний Київ і називав його найгарнішим містом Європи. Зі щемом у душі згадував і Лавру, і церкви Печерська, особняки й сади Липок, Хрещатик, Софію, єврейсько-ремісничий Поділ, Дніпро, Царський сад і цвинтар біля Аскольдової могили, де поховано предків філософа.

1947 році Кембриджський університет присвоїв Бердяєву ступінь почесного доктора, і висунув на здобуття Нобелівської премії. Та 23 березня 1948 року прямо під час роботи за своїм столом обірвалося життя великого філософа.

Нині Бердяєва читають і перевидають. Найбільшої популярності в сучасному світі, як не дивно, філософ здобув у Китаї. Філософія мудреця, вихідця із України, спрямована у майбутнє: “Я звернений до століть прийдешніх”. Невипадково його називають філософом XXI століття, адже спадщина пройнята високим пафосом свободи та поваги до людської особистості, яка в наш час покликана відіграти особливу роль.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.