Фото з “прекрасного минулого”

Микола Сатпаєв. Фото з
Микола Сатпаєв. Фото з "прекрасного минулого"

Ностальгія властива всім. Хто з нас ніколи не сумував за дитинством, юністю, чимось, що безповоротно відійшло у минуле, чого не повернеш? Це нормальне і звичайне людське почуття. Бо колись і дерева були більшими, і трава зеленіша, і сонце яскравіше. І сало “Пломбір” смачнішим. З роками забуваються горе і біди, минуле здається теплим, добрим і прекрасним. Така властивість людської психіки, це абсолютно нормально.

Але здорова і розумна людина усвідомлює, що в тому минулому було різне – і хороше, і погане. Тому, коли в інтернетах я натикаюсь на ностальгійні розповіді, як все було колись чудово і прекрасно в Радянському Союзі і як все погано зараз, мене це трохи виводить з себе. Було там по-всякому. Розумію, коли чую ці байки від людей поважного віку – там залишилась їхня молодість. А в молодості все прекрасно – попереду життя і цілий світ лежить під ногами. Але ж не треба підміняти своїми спогадами дійсність. Бо все в тому “прекрасному” СРСР було зовсім не так чудово, як нам хочуть вкласти в голови деякі агітатори за “світле минуле”.

Я тут порився у мережі і відшукав фото з того прекрасного минулого. Відразу застерігаю – я не шукав відвертий “треш” і жахи. Просто переглянув добірки за запитом “радянські фото”. І відібрав трохи, розбивши їх умовно на кілька рубрик. Постарався далеко в глибини “совка” не залазити – основні світлини з 70-80 років, які я трохи пам’ятаю – моє дитинство і юність якраз в ці роки й минули. І, поряд з теплими і світлими спогадами – дитинство ж! – в глибинах пам’яті є й інше.

Дитинство

Про яке пишуть: “воно було чудове, ми жили краще, ніж нинішні діти”. Не сперечаюсь – ми не сиділи в Інтернеті, бо не мали його. Ми грались “у війну”, потайки курили в кущах, їли радянський “Пломбір” (якщо могли його знайти в магазині), цілувались з дівчатами та бігали на танці.

Але поряд з цим було й інше. Сірість, убогість одягу. Нудотні шкільні лінійки; ігри в “Зарніцу”; “Смотри октябрятской пєсні”; “Сбори совєтов отряда”; збір макулатури та металобрухту, які потім “бессмысленно и беспощадно” гнили та іржавіли у шкільних дворах; ходіння строєм на якихось ідіотських парадах; комсомольські збори, де ми дружно засуджували якусь латиноамериканську хунту замість організувати в школі дискотеку. Були магазини, де, окрім хліба і молока в пляшках та смаженої мойви, мені запам’ятались сірий пакувальний папір, обдерті прилавки і хамство продавчинь.

Висновки з того, що бачите на фото, робіть самі. На них є і радісні усмішки, і дитячі забавки, і ходіння строєм у піонерських галстуках. І “Пломбір” – як же без нього? Все є. І убогість одягу та паради на честь якоїсь чергової дати радянського календаря. І п’яний батько біля ніг своєї доньки. Таке було дитинство, іншого не було.

Побут

А ця добірка – радянський побут. Нічого особливого, так тоді жила більшість. Тісні квартирки, які “давали безкоштовно”. Що за ту квартиру треба було відпрацювати декілька років на заводі чи фабриці – ніхто не згадує. Грошей дійсно за неї не брали. “Давали” так. Але згадайте – коли і хто міг продати ту квартиру, як це робиться зараз? Дам відповідь – ніколи. Бо як “дали”, так і могли і забрати. Та й не всім щастило ту квартиру отримати.

Хтось взагалі з нинішньої молоді уявляє, що таке барак, комуналка, радянський гуртожиток? Як воно – готувати їжу на кухні у трикімнатній квартирі, в якій живуть три смі’ї? Туалет чи ванну в ній хтось собі уявляє? А люди так жили не те що роками – десятиліттями. Тут народжувались, тут створювали сім’ї, тут помирали. “Раби житла”, як колись з гіркотою сказала одна моя знайома.

І не треба тут розводитись про “безкоштовне житло всім”. Погугліть хоча б “каждая советская семья получит отдельную квартиру к 2000-му году”.

Магазини

Про найсмачнішу в світі ковбасу я вже якось писав. Тепер пропоную зазирнути в те місце, де її продавали. Інколи. Звичайно, були і парадні фото магазинів, де прилавки ломились від товарів. Кому цікаво – пошукайте. Зверніть, до речі, увагу на асортимент – навіть на тих рекламних знімках з ним не густо.

Якби людина з СРСР потрапила в сьогоднішній супермаркет якогось заштатного райцентру, вона б, як мінімум, знепритомніла. Бо “такого не може бути, адже такого бути не може”. Не те, що б у радянському магазині взагалі нічого було купити. Але і розгулятись було особливо ніде. І що таке “товар з-під прилавка” знав будь-хто. Як не зрозуміє того терміну людина, котрій до тридцяти. Бо пояснити це словами неможливо.

Основною ж прикметою радянського магазину була черга. За всім. Крім, мабуть, жахливих зелених маринованих помідорів у трилітрових банках та морської капусти. Періодично “дефіцитом” ставало все: м’ясо, масло, хліб, сіль, сірники, мило, одяг, взуття.

Вулиця

Поряд із фотографіями з журналів, де радянські люди дружно усміхненим строєм крокували до комунізму, мережа пропонує й інші, непарадні. Це – неприкрашена радянська дійсність. Рядові будні радянських сіл і міст.

Знову зроблю ремарку – було не лише це. Була і радість, і зелень, була і краса. На фото все це є. Бо життя не складається лише з бруду. Але, коли хтось ностальгує за “великою державою”, то треба говорити правду – у медалі завжди дві сторони.

Легендарна радянська столова

Як же не згадати про радянський “общєпіт”, де на “піісят” копійок можна було смачно і корисно поїсти? Знову ж не заперечую. Були й такі столові. Хай не за п’ятдесят копійок, а за карбованець, там таки досить пристойно можна було поїсти. Здебільшого – відомчі столові багатих підприємств чи “режимних” об’єктів. Інколи вони відкривали свої двері і для сторонніх. Особисто в такій бував у вісімдесяті, цілком непогано. Належала вона якійсь фабриці, спочатку годували робітників, потім відкривали двері всім.

Але більшість закладів громадського харчування пропонували на перше невизначеного кольору і смаку борщ або суп з макаронами, на друге – ті ж макарони з котлетою або дивної консистенції синювате пюре з шніцелем невідомого походження, на третє – компот з сухофруктів, чай “грузинский чёрный байховий” або какао синюшного відтінку в гранчаку.

Вічно жирні алюмінієві або силумінові ложки та виделки, хиткі столи з гидотного пластику, теж жирні, відсутність серветок були стандартним набором середньої радянської столовки. Запах взагалі передати словами неможливо. Лише людина, загартована суворою соціалістичною дійсністю, могла там щось з’їсти. Втім, вибору все одно не було. Недаремно на тодішньому сленгу їх називати “тошнилівка”.

Праця – справа честі і доблесті радянської людини

Так говорили плакати. Безробіття в тій країні дійсно не було. Як і була стаття в Карному кодексі “Неробство”. Тих, хто не хотів працювати, відправляли “на перековку” до тюрми. Виховували суспільно-корисною працею. Працевлаштуватись не було проблемою. Щоправда, праця та особливої радості не приносила. Втім, дивіться самі.

Саме в Країні Рад збулась мрія сучасних феміністок про рівність. Жінка стала дійсно рівною, якщо розуміти під рівністю працю на важкій фізичній роботі, яка за кілька років виснажувала жіночий організм. Чоловікам на тих роботах також було нелегко, але хай прихильниці рівності кидають в мене камені, якщо вони вважають, що жінка повинна вилити ліс, вкладати шпали, копати землю, тягати відра з бетоном. А в СРСР це було звичною практикою. Все було трохи не так, як в кіно про передовиць виробництва, які ставали директорками. Вони, звичайно інколи ставали керівницями заводів. От лише на всіх тих директорських крісел явно не вистачало.

Ще трохи радянської дійсності

Можна ще багато чого написати. Було як погане, так і хороше. Але краще подивіться на непарадні фото, які яскраво демонструють убогість та реальну дійсність Радянського Союзу. Звісно, адептів “Пломібіру”, “Докторської” та “безплатних квартир” ці фото ні в чому не переконають. І, погоджусь з ними, ці фото – не увесь СРСР.

Але це також дійсність. Сувора і неприкрашена. Я туди не хочу. Хай зараз також все далеко не гаразд. Але земного раю не існує. І у соціалістів з комуністами, які його досі обіцяють, чомусь завжди виходив не рай, а Радянський Союз, Куба, Венесуела або Північна Корея. Якщо комусь вже так погано жити без “совка”, то три останні країни все ще існують і чекають на вас.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.