60 копійок для зрадофіла

Чому більшість у всьому бачить зраду?
Чому більшість у всьому бачить зраду?

На берегах Червоного моря та в інших засушливих районах росте таке собі деревце мирра. З нього видобувають однойменну смолу, яку широко використовують у релігійних ритуалах. Зокрема тих, які пов’язані з екзорцизмом – вигнанням злих духів, бісів та диявола. Утім, щоб ганяти скверну не обов’язково їхати на Близький Схід чи в Африку. Як виявилося звичайнісінька українська ялинка має такі самі бісогінні властивості.

Зробили ми на сторінці “Українського інтересу” у Фейсбуці публікацію, що головну ялинку країни визнали найкращою в Європі. Люди почали активно той допис лайкати та поширювати, аж раптом щось пішло не так – у коментарях якийсь суцільний негатив. Мовляв, війна в країні, голодні та хворі діти, пенсіонери, а ми тут з ялинок тішимося. Ну, одним словом, суцільна зрада.

І от якось так образливо стало, чесно. Так, у країні війна. Але силами нашої армії та дипломатії ми можемо дозволити собі поставити ту ялинку на одній із центральних площ українського Києва. Хіба це не привід порадіти? Так, у країні є хворі діти, зокрема й на невиліковні страшні хвороби. А де їх нема? Це, звісно, звучить дуже цинічно, але життя продовжується. І найголовніше в цьому житті радіти кожному прожитому дню, бо невідомо скільки ще тих днів Всесвіт нам підготував. Так, в Україні низькі пенсії, зарплати, соціальні виплати etc. Хіба це перекреслює красу ялинки чи радість від свята? Хіба можна радіти тільки тоді, коли в тебе на рахунку певна кількість нулів? Як же тоді раділи наші предки, які не мали нічого?

Взагалі мені не дуже зрозуміло до чого це все. Що ви, шановні, пропонуєте – оголосити безстроковий траур, накритися червоною китайкою та повільно вмирати? Ні, дякую, це без мене. Ви ж можете робити, що вам заманеться, бо в цьому і є найважливіший принцип демократії. Головне, щоб іншим не шкодили.

А загалом дуже ганебна чи то тенденція, чи то традиція – цуратися того, що маємо. Якось усі звикли до тотальної зради, усюди шукають якусь каверзу та стидаються пишатися свого ж, ніби нічого доброго в нас бути апріорі не може. Хай вам грець, найбідніший безхатько в Сполучених Штатах пишатиметься, що він американець до останнього подиху. Він казатиме, що його країна найкраща, що там найсмачніші бургери, а кантрі – вершина музичного надбання. Цей безхатько ще на банджо заграє, щоб довести свої тези. А що ми? Усе пропало, треба звідси тікати, діла не буде… Що там ще в методичках прописано?

Так, до речі, про них. Щоразу, коли читаю такі коментарі (а в соцмережах я присутній часто і подовгу), розумію, що вони однакові. От ніби різні боти люди пишуть, але меседжі ті самі: зубожіння, тарифний геноцид, олігархи, бариги, відкати, єврейська влада, всьопрапала…

Агов, скільки ж можна? Я як ніхто розумію, що життя складне. Тільки-но народився, туди-сюди – розвалився Союз. 90-ті, купони, карбованці, купоно-карбованці. Економічна криза. Майдан. Економічна криза. Економічна криза. Майдан. Війна. І це я доволі схематично змалював. Так, я теж думав, що у сусідів за парканом трава зеленіша. Не зеленіша, я за тим парканом вже бував. Там так само складно жити. Он у Франції протестують, бо життя дороге, але скажіть тим протестувальникам, що Франція – погана країна. Та вони вас багетами заб’ють. Чому ж ми самі мішаємо нашу країну з брудом? Чому ми просто не можемо порадіти, що в нас щось краще та шукаємо всюди напівпорожню склянку?

От ще приклад. Мурали в метрі на “Осокорках”. Перше ж питання в коментарях – скільки воно коштувало. Три з гаком мільйони. У масштабах країни це крапля в морі. На ці гроші не побудуєш лікарню, не нагодуєш голодних і, тим паче, не виправиш матеріальне положення всіх. Розділіть три мільйони на 42-мільйонне населення країни, а ще краще – на офіційні п’ять мільйонів мешканців Києва. Скільки там виходить – 60 копійок на кожного? Що ви на них купите, зрадофіли?

Коротше, мій посил дуже простий: годі ненавидіти самі себе. Подібне притягує подібне – це один з основоположних законів Всесвіту. Кожному по ділах його – написано в Біблії. Хіба ви хочете собі зубожіння, тарифний геноцид, олігархів, бариг, відкати та інші негаразди? То навіщо ви повторюєте ці мантри?

Якось я читав історію про дідугана-іспанця, який сидів на ґанку та пихкав люлькою. У нього на подвір’ї росли якісь квіти, все красиво було обкладено камінням. Повз проходили туристи, замилувалися красою і кажуть: “Тут так красиво й затишно, треба сюди переїхати”. Дід той закашлявся, вдавившись димом від люті, і туристам такий: “А нахіба ви тут треба? Хто вас сюди кликав? Ми, щоб ту красу зробити пережили кілька воєн та революцій. Що ви зробили в своїй країні, щоб у вас так само красиво й затишно було?”.

Туристи ці образилися і гнівну замітку написали потім. А я-от зі старим доном згодний – що ми зробили, щоб в нашій країні було красиво та затишно? Все сидимо й чекаємо, що хтось прийде та зробить все за нас. Так не буває. Хочете квіти на подвір’ї – висадіть. Хочете, щоб світло було в під’їздах – не викручуйте лампочки. Хочете зменшити кількість голодних – нагодуйте їх. Критикувати ми без вас уміємо. Давайте вчитися творити.

Читайте також: Микола Сатпаєв. “Ліпєцкая фабріка” як останні граблі України

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.