– Звідки взявся “Такер”? Це була чудова машина, однак…
– Ви навіть каталися на ній одного разу, – заперечила місіс Кейтельбейн.
– Так, – погодився Регл. – Принаймні, мені так здається. У дитинстві. В Лос-Анджелесі. Батьків приятель придбав тоді дослідний екземпляр “Такера”.
– Ось і пояснення – сказала місіс Кейтельбейн.
– Але у виробництво він так і не пішов. Випустили лише кілька штук.

Ф. К. Дік “Розірваний час”

Історія легковика “Tucker” склалася драматично, навіть трагічно для конструктора й засновника фірми Престона Такера, однак саме це й зробило автомобіль унікальним і навіть культовим. Адже шляхи успіху вельми й вельми непередбачувані.

Престон Такер у 1920-1930 роках працював у різних автомобільних фірмах. Наприкінці 1930-х, коли і Європа, і Азія почали готуватися до нової глобальної війни, він взявся за військові замовлення. Такер спроєктував літак-винищувач, але той так і лишився тільки на кресленнях; згодом конструктор розробив панцерник і представив дослідний зразок машини, але армія США цим не зацікавилася. Натомість американську авіацію зацікавив один з елементів панцерника – прозора півсферична башта кулеметника. Відтак всю другу світову війну фірма Такера постачала такі півсфери для вогньових точок стрільців “літаючих фортець”. Годі й казати, що Другу світову Престон Такер закінчив із чималим прибутком.

У 1945-му 87% американців мріяли про власне авто в мирному житті. Американські легковики ставали все більшими й більшими, жодної економії бензину не передбачалося. Що хоче покупець і що він може собі дозволити – автопром США готовий був йому дати. Десять літрів під капотом? Легко! Дві сотні кінських сил? Залюбки!

Маючи достатні для амбіційного старту кошти, Престон Такер зібрав команду інженерів і дизайнерів, щоб започаткувати випуск нового легкового автомобіля – такого, що раніше не бачив світ.

Мрія, втілена в металі – ось чим став “Такер-48” ціною трохи більше двох тисяч баксів: розташований позаду 5,5-літровий вертолітний (!) двигун потужністю 166 кінських сил, не кажучи вже про футуристичний дизайн, що випереджав свою епоху й вперше у світовій автоісторії комплектування пасками безпеки. На той час про засоби пасивної безпеки автомобіля взагалі думали мало, тож конструктивні знахідки Такера зразка 1948-го інші автовиробники почали впроваджувати лише в 1970-1990-ті. Скажімо, гумові накладки на бампері, такі звичні сьогодні, або специфічна форма капоту “Такера”, для того щоб збитий пішохід падав не під колеса, а на пласкі “кишені” між крайньою і центральною фарами. Центральна фара, до речі, поверталася разом з рульовим колесом.

Потужна рекламна кампанія викликала роздратування у конкурентів, а в передових технологічних рішеннях, вони побачили загрозу для свого спокою. “Дженерал моторс”, “Форд” і “Крайслер” (відомі як “детройтська трійця” автомобільні корпорації, штаб-квартири яких розташовані в місті Детройт), зовсім не хотіли появи нового конкурента на автомобільному ринку. Фірма Такера випустила всього лише 51 машину, а потім почалися судові позови, процес тривав довго й у підсумку Престон Такер довів свою доброчесність, але фірма за цей час занепала, і кошти скінчилися. Та він не склав руки й поїхав до Бразилії, де заснував нову компанію. Саме в цей час до його нової команди увійшов талановитий автодизайнер Олексій Сахновський.

Рід Сахновських – давній козацький рід. Сахновські мали родинні зв’язки з Терещенками, Безбородьками, Полуботками, Лисенками й навіть Гоголь-Яновськими. Олексій Сахновський (за материнською лінією онук Микола Терещенка) народився в Києві в 1901-му, отже йому тринадцятий минало, коли почалася Перша світова, 16 виповнилося у рік революційних подій, у 19 років він відплив з врангелівського Криму, щоб решту життя провести у вільному від більшовиків світі.

Сахновський почав працювати в Європі з автомобільними компаніями: “Мерседес-Бенц”,”Панар”, “ФІАТ”, “Бентлі”, “Іспано-Сюїза”. Потім переїхав до США, де його розробки втілювали в метал фірми “Корд”, “Неш”, “Форд”, “Крайслер”, “Студебекер”, “Дженерал моторс”. Він став називатися Алекс де Сахновські, та лишився відомим в автомобільному світі під неофіційним титулом Містер Дрімкар.

У 1950-1951 разом із Престоном Такером намагався розгорнути виробництво автомобілів у Бразилії, але ця спроба була невдалою. Такер повернувся до Америки, де невдовзі помер від раку легенів. Сахновський дожив до 62 років, і помер в Атланті.

Автомобіль-мрія лишився мрією – і для Престона Такера, і для багатьох споживачів повоєнної Америки. Наприкінці 1980-х Френсіс Форд Коппола зняв стрічку про життя і мрію Престона Такера, де головну роль зіграв Джеф Бріджес, а роль його дружини Віри виконала Джоан Аллен.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram