Моя знайома зі студентських років мріє переїхати до Канади. Усе її життя обертається навколо фрази “коли там житиму, то”, а зусилля й енергія спрямовані лише не те, щоби здобути омріяну візу. Вона переконана, що щастя – це маленький будиночок на околиці Торонто, а не сьогодення. Однак переїзд до омріяної Канади щороку відкладається, а життя в рідному місті категорично не хоче облаштовувати, відмовляється від перспективної роботи й ігнорує можливості як для розвитку, так і відпочинку.

Така ситуація – це приклад синдрому “відкладеного життя”. Ідеться про те, що людина щиро та часто неусвідомлено живе майбутнім. Вона сприймає своє теперішнє, як чернетку або репетицію перед чимось “справжнім”.

Психоаналітикиня та психотерапевтка Оксана Діденко розповідає, що людина із синдромом “відкладеного життя” очікує якоїсь події або явища, після чого настане “справжнє щастя”, можна буде займатися улюбленою справою абощо.

“Такі люди говорять, що їх не задовольняє поточне життя, але коли ЩОСЬ трапиться, то все відразу ж стане прекрасним. Таким чинником може бути все, що завгодно: переїзд до іншого міста чи країни, одруження, отримання перспективної посади, дорослішання дітей, досягнення певного віку. Іноді людина, навіть, чекає незрозумілого, абстрактного “коли прийде час”, – розповіла експертка.

Оксана Діденко додала, що потрібно відрізняти людей із таким синдромом від тих, хто дійсно тимчасово обмежений обставинами або в кого є конкретна мрія.

“Люди із синдромом “відкладеного життя” про щось мріють, але водночас нічого або практично нічого не роблять для реалізації своїх бажань. Варто додати, що обмеження, на які жаліються такі люди, сторонньому спостерігачеві здаватимуться перебільшеними або штучними. Наприклад, хтось не може дозволити собі піти в кіно, адже вдома брудно. А в житлі ніколи не буває прибрано настільки, щоби можна було б кудись спокійно вирватися. Ще одна відмінність полягає в тому, що люди, які обмежені обставинами або поступово йдуть за своїми мріями, у повсякденному житті зазвичай обирають якісь компромісні варіанти, щоб отримувати задоволення й жити тут і зараз, а не тільки майбутнім. Наприклад, хтось зараз не може покинути остогидлу роботу, яка гарно оплачується, однак він займається улюбленою справою, як хобі. Тобто такі люди живуть одночасно і мріями, і сьогоденням”, – розповіла фахівчиня.

Оксана Діденко уточнила, що людина із синдромом “відкладеного життя” працюватиме на небажаній роботі та постійно підкреслюватиме, що колись настане час для улюбленої справи. Утім, “омріяна” мить не настане, адже людина нічогісінько не робить для досягнення своєї мрії: не відкладає кошти, не займається саморозвитком, уникає можливостей тощо.

Оксана Діденко навела яскравий приклад “відкладеного життя”: “Людина не користується дорогим і красивим сервізом. Його можна діставати із серванта тільки тоді, коли приходять гості чи на якісь особливі свята. Сервіз очікує свого часу, а в повсякденному житті людина використовує звичайний посуд із тріщинками та щербинками”.

Тут можна розповісти й про інші випадки, які стосуються відкладання життя на потім. Наприклад, деякі жінки дорогі шуби та дублянки одягають кілька разів за сезон, а щоденно носять затерті пуховики. Тим часом “святковий” верхній одяг виходить із моди, а подекуди його сточує міль.

Також можна пригадати, як деякі українці весь рік відкладають кошти на патосний відпочинок у Таїланді чи іншій туристичній країні. Вони відмовлятимуть собі в маленьких радощах життя, заборонятимуть собі походи в кіно, театри та ресторани, покупки нових речей, щоби тиждень поніжитися на сонечку. Відпустка швидко мине – і людина знову опиниться у своїх сірих буднях, своєму “відкладеному житті”.

Тут можна згадати й нещасливі подружжя, які давно ненавидять один одного, а продовжують жити разом в очікуванні миті “коли виростуть діти, тоді розійдемося”. Двоє дорослих людей замість того, щоби будувати своє нове особисте життя та отримувати позитивні емоції, постійно сваряться, ображають один одного та живуть майбутнім.

Можна також додати, що люди часто відкладають своє хобі на пенсійний вік. Мовляв, буде багато вільного часу – тоді й займуся шиттям чи бісероплетінням, тоді й начитаюся книжок і надивлюся фільмів.

Як часто люди відкладають хороше та приємне на потім і не злічити. Усе буде колись: посиденьки з друзями, подорож до Парижа, курси латиноамериканських танців, власна справа та покупка нової дизайнерської сукні чи костюма. Навіть нова скатертина та вечеря зі свічками буде не сьогодні, а колись.

Варто пам’ятати, що відкладене життя – це завжди втрачені можливості, час і позитивні емоції. Воно призводить до самопоїдання, розчарування та болю. Життя, покладене під сукно, не повернеш. Тому перш, ніж говорити “зроблю це потім” варто подумати “а чому я не можу здійснити це зараз?”. Така відверта розмова із самим собою, аналіз можливостей та ресурсів, обмірковування наслідків тих чи інших дій – найліпший спосіб уникнути синдрому “відкладеного життя”. Звісно, ми не можемо отримати все прямо тут і відразу, однак можемо хоча б наситити день приємними радощами. Життя тільки майбутнім отруює теперішнє.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram