Дмитро Павленчук. Знищена вольниця: ліквідація Запорізької Січі

Знищена вольниця: 242 роки тому Катерина ІІ зруйнувала Запорізьку Січ: Фото: Картина "Битва під Конотопом"

16 червня 1775 року, 242 роки тому, російські війська, за наказом московської імператриці Катерини ІІ, знищили Запорізьку Січ.

Колоніальна політика Російської імперії щодо України у 18 століття, і, зокрема, у другій його половині, була безкомпромісною, нещадною та жорстокою. Зрозуміло, що російська влада не мала жодних намірів щодо збереження української автономії, яка гарантувалася Березневими статтями 1654 року. Вони регламентували політичні, правові, фінансові і військові питання України після Переяславської ради.

Як відомо, після палацового перевороту 1762 року на московський імператорський престол зійшла Катерина II, яка одразу спрямувала всі зусилля на посилення влади самодержавства у величезній імперії. Саме за її правління, в період 1764-1783 років, було завдано найвідчутнішого удару по українській вольниці.

Історик Наталія Яковенко у своїй праці цитує одну із інструкції імператриці прокуророві Сенату князю Олександрові В’яземському.

“Мала Росія, Ліфляндія, і Фінляндія, суть провінції, які правляться дарованими їм привілеями. Порушувати ці привілеї зразу було б непристойно, але й не можна вважати ці провінції чужими й поводитись з ними як з чужими землями, це була б дурниця. Ці провінції… треба зручними способами привести до того, щоб вони обрусіли й перестали дивитись, як вовки в ліс… Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів щезли…”, – писала вінценосна особа.

Свою політику зі знищення українського традиційного устрою та, загалом, “очищення” пам’яті українців від славетного минулого, Катерина ІІ розпочала практично відразу після “помазання”.

Так, вже у 1764 році, за рішенням імператриці, в Лівобережній та Слобідській Україні було ліквідовано інститут гетьманства. Вся повнота влади зосередилися в так званій Другій Малоросійській колегії, а точніше, у руках графа Петра Румянцева, який її і очолив.

Ще одним важливим кроком із імперського підкорення України, стало скасування у 1781 році сотенно-полкового устрою Гетьманщини. По суті, це означало ліквідацію українських козацьких полків. Натомість, було запроваджено російську імперську систему адміністративного управління – створено Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське намісництва.

Фактично у 1783-му завершився процес закріпачення селян тієї України, яка була підконтрольна Москві. На додаток, у 1785-му, на Україні поширено дію “Жалувальної грамоти дворянству”. Вона звільняла українську знать від військової служби та урівнювала її у правах з російським дворянством. Цим самим, російська влада лише посилила протистояння в середині українського суспільства.

Як можна було здійснити такий широкий наступ на українську автономію? Очевидно, тільки після знищення тих, хто міг чинити опір цьому. На той час це було українське козацтво і Запорізька Січ, як його осередок та символ нескореності.

Її було зруйновано 16 червня 1775 року. Саме тоді російські війська під командуванням генерала Петра Текелія повністю знищили Запорізьку Січ.

Нагода реалізувати давній план Москві випала після закінчення Російсько-турецької війни 1768-1774 років. Тоді Москві перемогти допомогли запорожці. Підсумком війни стало підписання Кючук-Кайнарджійського договору. За ним московська імперія отримувала Керч та фортецю Єнікале, землі між Південним Бугом та Дніпром, фортецю Кінбурн на березі Дніпровського лиману. Російські кораблі отримали права вільного проходу через протоки, а Крим оголошувався незалежним від Османської імперії. Після цих здобутків козаки стали непотрібні.

У червні 1775 року російські війська, які поверталися з османського походу, раптово оточили Запорізьку Січ. Під командуванням генерала Петра Текелія перебували 10 піхотних і 13 донських козачих полків, 8 полків регулярної кінноти, та 20 гусарський і 17 пікінерський ескадрони.

Натомість, на самій Запорізькій Січі перебувало лише кілька тисяч запорожців. Більшість козаків, після завершення війни, роз’їхалась по паланках і зимівниках. Опиратися російським силам не було змоги через велику чисельність московитського війська. Крім того, майже вся козацька старшина перебувала на Січі. Через це, козаки, які не були в оточенні, залишилися без командування та не могли прийти на підмогу обложеним побратимам.

Після оголошення Текелією імператорського указу про ліквідації Січі, запорожці зібралися на раду. На ній було вирішено скласти зброю перед московитами та не проливати кров.

Як наслідок – 16 червня 1775 року російськими військами було повністю зруйновано Запорізьку Січ. Січове майно та козацькі документи вивезли до Петербургу. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та відправили у заслання. Останній кошовий запорожців Калнишевський провів решту свого життя у Соловецькому монастирі, де він і помер у 1803-му у віці 113 років.

Запорізька Січ зникла, однак січове товариство вижило. Незначна частина запорожців залишилася на місці або повідходила на Правобережжя, Лівобережжя й Слобожанщину. Чимало січовиків втекли на очаківську територію, підвладну турецькому султанові. Це стурбувало російський уряд. У зв’язку із загостренням російсько-турецьких взаємин він наказав новоросійському губернаторові перетягти втікачів на свій бік і створити з них військо. У 1788 році із запорозьких козаків було сформовано так зване “Військо вірних козаків”, згодом перейменоване у “Чорноморське козацьке військо”.

Частина запорожців відійшла у гирло Дунаю, на територію, яка належала Османській імперії, і там заснувала Задунайську Січ, її внутрішній устрій копіював устрій Запорозької Січі. Вона проіснувала до 1828 року.

Однак, не зважаючи, на те, що Запорізька Січ зникла, історія козацтва виявилися невмирущою. Українці і сьогодні шанують і відновлюють козацькі традиції, звичаї та обряди. Епоха козаччини була і залишається основою патріотичного виховання.