Знову за рибу гроші

У зв’язку з епідемією коронавірусу, депутати Народних зборів Болгарії вирішили на позачерговому засіданні перераховувати свої зарплати та різні винагороди на рахунок Міністерства охорони здоров’я до кінця дії надзвичайного стану, який у країні введено 13 березня 2020 року. Цю ініціативу парламентарів підтримали болгарські міністри, їхні політичні кабінети, голови державних і виконавчих агенцій.

Прочитав це повідомлення і якось гірко стало за українських нардепів, чиновників і багатіїв: чому їм не приходять в голову такі рішення? Чи наша еліта зайнята лише турботою про себе й до співвітчизників, значній частині з яких COVID-19 завдасть багато горя, їй цілком байдуже?

Хоча ні! Чому байдуже: 344 народних депутати підтримали 17 березня 2020 року законопроєкт про запобігання поширення коронавірусу, який передбачає… штрафи та позбавлення волі в разі порушення правил карантину. Зокрема, у статті 325 Кримінального кодексу України тепер буде записано, що за порушення правил і норм, встановлених з метою запобігання епідемічним й інфекційним захворюванням, а також масовим неінфекційним захворюванням, на винних буде накладено штраф від 1 до 3 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17-51 тисячі гривень), арешт на шість місяців, обмеження або позбавлення волі на три роки, якщо такі дії призвели або могли призвести до поширення хвороби, позбавлення волі на термін від п’яти до восьми років, якщо порушення правил обсервації спричинило смерть або інші серйозні наслідки для третіх осіб. І ці норми діятимуть упродовж трьох місяців від дня публікації закону.

Відчуваєте різницю: у Болгарії депутати жертвують свої зарплати з винагородами до кінця дії надзвичайного стану на боротьбу з коронавірусом, а у нас – штрафують на 17 тисяч гривень, якщо ти зайшов до магазину без маски. 5 квітня, за повідомленнями ЗМІ, у судовому реєстрі таких рішень було вже близько 300. У 27 випадках українська Феміда визнала 24 своїх співвітчизників винними й оштрафувала на 17 або 34 тисячі гривень.

Розумію, що декого, може, й слід було так покарати, як от водія маршрутки в Києві, який перевозив у салоні понад 35 пасажирів. Але чому держава, перш ніж штрафувати, не потурбувалася, наприклад, про пасажира-лікаря, який не може дістатися на роботу іншим транспортом, а не переповненою маршруткою? Не зовсім аргументованим здається й штраф у 34 тисячі гривень, який наклав суд на завідувача складу з продажу металовиробів міста Конотоп Сумської області. Порушник свою вину не визнав, бо заявив, що склад працював у вільному доступі для відвідувачів і громадяни могли по одному заходити та купувати в ньому товар. Ба більше, під час перевірки працівники складу відвантажували металовироби, які були оплачені безготівковою формою, працюючи в гумових рукавицях та захисних масках.

Такі рішення, погодьтеся, не додають авторитету нашим судам. Але люди в мантіях ухвалюють їх, бо значна частина з них (здається) живуть зовсім в іншому вимірі. Ніби про таких писав давно відомий український поет Павло Грабовський: де їм знати, “що то за доленька відшук черствого шматка, як за роботою вільна неволенька груди ураз дотика”. Влучно й точно, як на мене. Що підтвердила одна з колишніх членкинь Вищої ради правосуддя та суддя Верховного суду, у якої пенсія 177 тисяч 571 гривня на місяць виявилася “маленьким нарахуванням”, і вона вирішила оскаржити її через суд.

І, уявіть собі, виграла справу: Окружний адміністративний суд міста Києва задовольнив позов “зманіженої” (знову ж за Грабовським) пані екссудді, якій тепер (якщо рішення не буде оскаржено в апеляції) Верховний суд має надати іншу довідку щодо заробітної плати, яка збільшить її пенсію…

Мені соромно стало не лише за вітчизняну Феміду, а й за нашу багатостраждальну Україну, в якій до простих людей держава ставиться зневажливо, а до багатіїв – улесливо. Коронавірус це вкотре підтвердив: у той час як у китайському місті Ухань за 10 днів побудували лікарню для хворих на коронавірус площею 25 тисяч квадратних метрів, в українському Дніпрі на 12 кладовищах вирили понад 600 могил для “можливих жертв COVID-19”. Нічого вам, сіроманцям, мовляв, займати місця в лікувальних закладах. Ще й познущалися над співвітчизниками, видавши “похоронний сюжет” на всіх українських телеканалах.

Неприємний осад залишився і після повідомлення про розширення Кабінетом Міністрів України переліку фінансових установ, яким дозволено працювати під час карантину. До його списку потрапили, зокрема, ломбарди та кредитні союзи. У той час як Сенат США 26 березня схвалив безпрецедентний за розміром пакет фінансової підтримки бізнесу, робітникам і закладам охорони здоров’я у розмірі 2,2 трильйона доларів, або близько половини річного федерального бюджету Сполучених Штатів, наш уряд вказав українцям на ломбарди, куди можна буде занести цінні речі, коли закінчаться гроші.

І це може реально статися. Бо багатьох наших співвітчизників тривалий карантин без роботи (обіцяють уже до трьох місяців, що цілком вірогідно) може просто вбити. Багатьох, але не їх – ситих і задоволених.

Навіщо я вам про все це розповідаю? Коронавірус з Божою поміччю ми переживемо. Бо Всевишній все ж таки любить нашу Україну, через що смертельна хвороба косить українців не так масово, як італійців чи американців. Але якими вийдемо з карантину? Інертними, як більшість громадян, чи егоїстичними, бездушними, ненажерливими, як, хоч і менша, але все ж таки впливова частина нашого суспільства? Я б не хотів повернутися в країну бідних, бо дурних, і пихатих, бо багатих.

Навіщо Україну перетворили на Задзеркалля?