Сьогодні розслідуємо солодку тему. Не про мед. І не про торт “Київський”. Навіть найсолодшу. Хоч і не для всіх (чи для всіх?). Поговоримо про гроші (про їхні назви). Про гривню, “рубль”, шаг і шеляг ішлося у блозі Не “рубль” і не прикраса на шию. Тепер – про решту. І про здачу. І про ще багато чого. Отже…

Гроші – це назва металевих і паперових знаків, що є мірою вартості при купівлі та продажу, а також – назва капіталу, статку. Низка фразеологізмів з цим словом мають такі значення: готові гроші – “те саме, що готівка”; гребти (загрібати, загребти і т. ін.) гроші лопатою – “дуже швидко, без великих затрат праці багатіти, наживатися”; кидати (пускати і т. ін.) на вітер гроші (заробіток і т. ін.) – “даром, марно витрачати гроші, заробіток тощо”; дурні гроші – “гроші, що дістаються даром”; сипати грішми (грошима) – “надмірно, нерозсудливо витрачати гроші”; ні за які гроші – “важко або зовсім неможливо”; ласкаві гроші – “милостиня”.

Гроші можуть бути паперовими, металевими, а також – віртуальними, елетронними і цифровими. Цифрові гроші – це цифрове вираження як віртуальних, так і електронних грошей, але найчастіше ця назва використовується як абсолютний синонім до терміна “віртуальні гроші”.

“Найрозвиненішою формою віртуальних грошей є криптовалюти. Їхня назва походить від використовуваного методу ведення записів про випуск і обіг таких грошей – криптографії (шифрування). Першою криптовалютою, що виникла у 2009 році, був біткоїн. Незважаючи на появу в подальшому великої кількості нових криптовалют (Ripple, Litecoin, BitSharesX, Dogecoin, Nxt, Peercoin, MaidSafeCoin, Darkcoin та інших), сьогодні біткоїн залишається найпоширенішою та “найдорожчою” цифровою монетою (у 2015 році його капіталізація досягла 4,9 мільярда доларів). Обіг біткоїна, як і інших криптовалют, заснований на технології блокчейн – ланцюжках блоків з даними про транзакції, які зберігаються на всіх комп’ютерах у системі і пов’язані так, що кожен наступний блок містить посилання на попередній” (П. Рубанов).

Банкнота (банківський білет) – це грошовий знак (звичайно прямокутної форми), виготовлений з паперу або пластику. Металевий же грошовий знак має назву монета. Коли це поняття вживають у збірному розумінні, тоді йдеться про металеві гроші. У розмовному мовленні “монетою” називають гроші взагалі. Сталий вислів розмінна монета означає “монети, призначені для розміну”. Входить це слово до фразеологізмів: платити (відплатити) такою (тією) самою монетою (“відповідати комусь тим самим, таким же вчинком, ставленням”) та брати (взяти) що за чисту монету (“сприймати щось як істину, вважати за щиру правду”).

Грошова одиниця – сота частина гривні (раніше – карбованця), а також дрібна мідна монета такої вартості, – має назву копійка. Уживають цю назву й тоді (але тільки у множині), коли говорять “про дуже малу, мізерну кількість грошей”. Бере це слово активну участь у фразеологізмах: аби свіжа копійка (“аби торгувати”); до (щодо) [останньої] копійки (“усі гроші, не залишаючи при собі ніяких грошей”); копійка ціна (“а) дуже мала ціна чомусь; б) хтось нічого не вартий”); на копійку (“дуже мало; на дуже малу суму”); ні (і) на копійку (“зовсім ні (не, нічого)”); ні копійки; ні (і) [щербатої, зламаної, ламаної] копійки нема (не було) за душею (“зовсім нема (не було) грошей”); щербаті копійки (“дуже малі, мізерні гроші”); щербатої (зламаної, ламаної) копійки не вартий (“нічого не вартий”); щербатої (зламаної, ламаної) копійки не дати (“зовсім нічого не дати (про гроші)”); як нова копійка (“зовсім новий, свіжий, чистий, гарний”).

У розмовному мовленні (коли хочуть передати збірність), “копійкою” називають гроші загалом. Записалося це слово і до фразем: без копійки (“зовсім без грошей”); влетіти в [добру] копійку [кому] (“дорого обійтися комусь”); збивати копійку (копійчину) (“збирати, відкладати гроші”).

Далі погляньмо на те, які назви грошей уживали наші пращури. У домонгольський період на землях Київської держави ходила дрібна грошова одиниця ногата. Назва її походить від арабських накада – “сортувати гроші, вибирати гарні екземпляри”; наґд – “повноцінна, відбірна монета на відміну від монет меншої вартості”. Також використовували куницю (або куну): “Захар Беркут, прийшовши до нього, обіцяв йому десять куниць плати, щоб навчив його своєї примови” (І. Франко) / “Гривня поділялась на дрібніші грошові одиниці і дорівнювала 20 нагатам, або 25 кунам” (Нариси стародавньої історії УРСР).

Згадана назва утворена від назви шкурки куниці. Куниця – це “дрібна хижа тварина родини куницевих з цінним пухнастим хутром”. Також “куницею” називали хутро цієї тварини. На основі цього факту виникла теорія “шкіряних грошей”. Її прихильники вважають, що куни – це винятково хутра, які функціонували як монети. І хоч нині дослідники припускають локальні варіанти використання шкурок хутрових звірів як грошей, проте письмові джерела свідчать: куна – це здебільшого металева монета. Цікаво, що назву “куна” вживали і щодо диргемів (срібна монета Арабського халіфату.), і щодо західноєвропейських динаріїв (“грошова одиниця різних країн, більшість з яких є арабськомовні або були частиною Османської імперії”), і щодо руських срібників. Згадані монети часто знаходили на території України. Також куниця – це і народно-поетична назва нареченої (“Постукали і раз, і вдруге, і утретє, і ввійшли старости, і подали хліб, і говорили старости законні речі про куницю” (Г. Квітка-Основ՚яненко), і “плата князеві, поміщикові тощо за шлюб”. “Куною” ж у давнину ще називали “залізну скобу, прибиту в церкві, в яку вкладали руку жінки, караючи її за порушення правил пристойності” і “в՚язницю”. Спочатку ж (до XII сторіччя) двадцяту частину гривні називали різана. Вона являла собою половину срібного арабського диргема. Ще були срібня́ки, срібля́ники і срі́бники. Назви красномовно свідчать про матеріал, з якого виготовлялися ці гроші. І, звісно, сам Бог велів згадати фразеологізми тридцять срібняків / срібників та Іудині (Юдині) срібняки / срібники, якими називають ціну зради (як відомо з біблійної легенди, саме 30 срібних монет заплатили Юді (Іуді) – одному з апостолів (учнів Ісуса Христа) – за зраду вчителя).

А що ми отримуємо, коли віддаємо купюру більшого номіналу під час купівлі-процесу за покупку-річ (навмисне пишу так плеонастично-зайвослівно, щоб ще раз нагадати різницю між цими поняттями), ніж треба: здачу чи решту? Щодо слова здача: крім того, що це (так було раніше у словниках) “дія за значенням здавати / здати і здаватися / здатися”, воно називає “лишок грошей, що повертається при розрахунку”. Є воно у фразеологізмі давати (дати, накладати, накласти і т. ін.) здачі – “відповідати ударом на удар, образою на образу і т. ін.”. Водночас є у нашому словнику і решта. Це слово має багато значень: “1. Те, що залишилось невикористаним, невитраченим, незайнятим ким-небудь і т. ін. // Частина чого-небудь, яка ще є в наявності, крім названого, даного. // Остання, кінцева частина чого-небудь, яка залишилась ще не пройденою, не прожитою і т. ін. 2. Те, що додається до чого-небудь, доповнює щось. 3. Усі інші предмети або істоти, крім згаданого (згаданих). // Усе інше, що не стосується названого, того, про що йдеться. 4. Те, що збереглося, уціліло від чого-небудь при руйнуванні і т. ін.”. Є серед них і згадане щодо здачі “лишок грошей, що повертається при розрахункові”. Колись його використовували рідко, про що свідчить відповідна словникова ремарка. Зараз воно активно починає входити у наш слововжиток: “Як отримати решту з терміналу самообслуговування?” Упевнено почувається воно і у фразеологізмах: до решти (“дощенту, дотла”) і та й [буде] решта! (“уживається на означення остаточного розв՚язання якоїсь справи”).

Сьогодні знавці мови для називання дії рекомендують не вживати скальковані віддієслівні іменники жіночого роду. І замість іменника здача пропонують (відповідно до контексту) один із варіантів: а) загальна дія → здавання; б) проходження вступних або випускних випробувань → складання; в) лишок грошей, що повертається при розрахункові → решта; г) переформатування речення з використанням дієслова здавати(ся).

НЕ РЕКОМЕНДОВАНО РЕКОМЕНДОВАНО
У поліклініці триває здача крові. У поліклініці триває здавання крові.
Здачу іспитів перенесено. Складання іспитів перенесено.
Заберіть у касира здачу. Заберіть у касира решту.
Усі, хто займається здачею квартир, мають зареєструватися у податковій. Усі, хто здає квартири, мають зареєструватися у податковій.

І ще одна порада: забудьте про словосполучення “мілкі гроші” (його вживають, калькуючи з російського “мелкие деньги”). Це нісенітниця. Прикметник мілки́й має значення “який має невелику глибину”. Гроші можуть мати хоч якусь глибину? Ні. Коли він уживається в значенні іменника (мілке), тоді називає “місце з невеликою глибиною”: вибратися на мілке. Ще одне значення – “з низькими краями, закраїнами; плоский” (мілкі калоші). Гроші можуть мати низькі краї? Ні. У переносному значенні “мілкий” – це той, “який не має істотного значення”. Фразеологізм сісти (лишитися), як (наче і т. ін.) рак на мілкому синонімічний до сісти (лишитися) як (наче і т. ін.) рак на мілині – “потрапити в безвихідне, скрутне становище”.

То який же все-таки наш відповідник до “мелкие деньги” та “мелочь”? Радять: дрібні гроші, дрібняки, дріб՚язок, (рідше) дрібнота / дрібнотка; мідяки / мідячки; срібняки / срібнячки: “Дайте мені решту дрібними грішми (дрібняками)” / “Чи не дасте дрібних грошей (дрібняків)?”. Словник підказує, що: а) дрібняки́ – це (зневажливо) “дрібні гроші”; б) дрі́б՚язок – (збірне) “невеликі предмети, речі”, (збірне, розмовне) “малі діти”, “живі істоти малого розміру порівняно з іншими однорідпими”, (множинне і збірне) “невеликі шматочки, маленькі частини чого-небудь”, “щось незначне, неважливе, нікчемне”; в) (розмовне) дрібно́та / дрібнотка – (збірне) “маленькі, дрібні істоти або предмети / малі діти”, (переносне, збірне) “люди, які займають невисоку посаду або незначне місце в суспільстві”; (переносне, рідко) “про що-небудь незначне, мізерне, нікчемне / дрібниця”; у фразеологізмах: розмінюватися (розмінятися) на дрібноту / розмінюватися (розмінятися) на дрібниці – “займатися чим-небудь несерйозним, незначним, не вартим уваги”; г) (розмовне) мідя́к – “мідна монета”, (тільки множина, переносне, зневажливе) “дрібні гроші / про щось дріб՚язкове, другорядне”.

А ось що радить стосовно нашої розмови мовознавець (чи мовознавиця, мознавчиня, мовознавка – оберіть, що подобається) Катерина Ленець: “При обговоренні проблеми грошової реформи в одній із радіопередач раз по раз звучало слово дріб’язок. Ним називали те, що відповідає рос. мелочь (про гроші). Але дріб’язок – це щось незначне, що не має вартості (чи предмет, чи справа). А що таке мелочь? Це невеликі щодо вартості гроші, звичайно металеві – мідні, срібні тощо. Та хіба вони нічого не варті? Хіба не можна “мелочью” зібрати кругленьку суму (що й роблять, заводячи скарбничку)? Звідси очевидно, що в радіопередачі слово дріб’язок було вжито недоречно. Йшлося ж про дрібні гроші, або дрібняки. Невеликі щодо своєї вартості гроші в українській мові називаються дрібні гроші, а в побуті вони ще відомі як дрібняки або ще срібняки, срібнячки (якщо це срібні монети), мідняки, мідячки (якщо вони мідні). Ужити дріб’язок щодо грошей можна тільки тоді, коли маємо на увазі лише мізерність суми (переносні значення не чіпаємо), хочемо підкреслити, що в кишені в нас майже нічого нема, наприклад: – Маєш гроші? – Тільки якийсь дріб’язок (тобто дуже незначну суму, хоч, може, й паперовими купюрами). Отож кореспондент і представник влади, що говорили про металеві гроші безвідносно до їхньої вартості, не маючи на увазі певних сум, повинні були вжити термін дрібні гроші або ще розмінна монета”.

Гадаю, після нашої розмови ви будете правильно користуватися обговореними словами та фразеологізмами, а ваші гаманці заповняться реальними грошима. Мріяти ж не заборонено.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram