Найвідоміші територіальні зміни доби УРСР: 1939 рік – приєднання галицьких і волинських земель, але без майже мільйона українців Берестейщини та Холмщини; 1940 рік – возз’єднання Буковини та Південної Бессарабії; у 1945-му Закарпаття ввійшло до складу України; 1954 рік – передача Кримської області з РРФСР до УРСР. Але були й інші територіальні зміни, обміни землями тощо.

При утворенні Української СРР кордони намагалися проводити по межах губерній. Якщо у Воронезькій губернії в цілому українці за переписом 1920 року не становили більшості – південні райони цієї губернії лишилися у її складі, а саму її віднесли до Росії. Те саме відбулося і з Кубанню – українців там виявилося лише 49%, і 45% росіян вистачило, щоб Краснодарський край зарахували до РРФСР.

Але у 1924-му кордони перекроїли: величезний південний схід України з Таганрогом (71% населення визнавали себе українцями) та східним Донбасом відійшов до Ростовської області, Стародубщина опинилася у Брянській області Росії, а натомість Україна отримала Путивльський (до Сумської області) і Станично-Луганський (до Луганської області) райони, з великою часткою російського населення. І жодних тобі референдумів. Як там в Росії полюбляли повторювати про передачу Криму в 1954-му: “однім розчєрком пєра”?

Відносно невеликі, іноді майже непомітні, якщо дивитися на мапі, територіальні зміни відбувалися й згодом. У червні 1940-го до складу УРСР разом із частиною Бессарабії та Північною Буковиною повністю увійшли Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти (у повному складі), і до наступного перерозподілу територій, що відбувся у листопаді того ж року, Українській РСР належали нинішні Штефан-Водський, Бричанський та Окницький райони Молдови.

Анклави – коли частина території однієї держави розташована посеред території іншої держави, явище особливо поширене в добу феодальної роздрібненості, але в Радянському Союзі з його нелогічною національною політикою воно було вельми поширеним, особливо на Кавказі та в Середній Азії. Анклави між Азербайджаном і Вірменією були взаємно знищені ще на початку 90-х, а в Узбекистані чи поблизу його кордонів – перебувають у процесі ліквідації, причому не без тиску з узбецької сторони.

Один російський анклав існував впродовж двадцяти років на території Луганської області УРСР. Йдеться про Дар’їно-Єрмаковку. У 1924-1925 роках у процесі відтинання південно-східної України утворився сучасний кордон між Луганською та Ростовською областями. Село Дар’їно-Єрмаковка та прилеглий хутір Кошари в дивовижу залишилися підпорядкованими Ростовській області, територіально перебуваючи в межах Луганської області.

Врешті 5 листопада 1944 року Президія Верховної Ради СРСР указом передала цю сільраду до УРСР. В архівах зберігся лист секретаря Президії Верховної ради СРСР про те, що: “Территория Дарьино-Ермаковского сельского совета Красногвардейського района Ростовской области до сих пор не передается в состав Свердловского района Луганской области, хотя Указ Президиума Верховного Совета СССР по этому вопросу был издан 5 ноября 1944 года”. Лист датовано 5 липня 1945-го. Процес переходу тривав до середини 1945-го – і це йшлося про одну сільраду!

Можна уявити, яким непростим був процес передачі (разом із Кримом) такого стратегічно важливого та великого міста як Севастополь у 1954 році. Чи припустимо казати про “помилкове” зарахування Севастополя до УРСР? Зрештою, “союзне підпорядкування” міста, на яке посилаються наші московські недоброзичливці, ніяк не могло означати підпорядкування лише одній РРФСР.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram