На Марс! На Марс! В ряднині хмари,
Що суне в пащі димарів,
Під молотків міцні удари
Наш натовп вгору –
Летів.
(Микола Хвильовий “Уривки”)

Ракети забезпечили перший крок у безмежний Всесвіт, але згадаймо, що казав великий Ціолковський: “Ракета для мене лише спосіб, лише метод проникнення в глибини космосу, але жодним чином не самоціль. Буде інший засіб пересування в глибину космосу, прийму і його. Вся суть – у переселенні з Землі й у заселені космосу”.

З гармати у стратум

Дещо вже робиться: київським НВО “Луч” розроблений і випробуваний “Сокіл” – комплекс, що запускає артилерійський снаряд на висоту понад 100 кілометрів. А це вже космос.

Для запуску використовується самохідна артустановка “Піон” (2С7) калібром 203 мм.

Як зазначають розробники: “Проєкт “Сокіл” – артилерійський ракетно-космічний комплекс суборбітального моніторингу. Призначення даного комплексу: оперативний моніторинг у реальному часі поверхні Землі; радіаційний моніторинг атмосфери; хімічний моніторинг атмосфери; геофізичні експерименти по дослідженню мезосфери та іоносфери; технічні і біологічні експерименти в умовах мікрогравітації”. Один запуск, за підрахунками розробників, коштуватиме 20-40 тисяч доларів, а маса корисного навантаження становить 2-3 кілограми, тобто запуск коштує 10 тисяч доларів, що вдвічі дорожче, ніж виведення вантажу на орбіту сучасною ракетою “Дніпро”, а “Сокіл” дозволяє лише політ по суборбітальній траєкторії.

Перевага “Соколу” в технологічній простоті та відсутності потреби в космодромі – годиться будь-який великий артилерійський полігон.

Головне, що цей проєкт вже втілено в металі.

Повітряний старт

Цей проєкт обговорювався давно: пропонувалося використовувати за “першу ступінь” літак-носій Ан-225 “Мрія” ще в ті роки, коли він проектувався. Нині в Україні існує два проєкти: “Оріль” з Ан-124 “Руслан” та “Світязь”, що має стартувати з “Мрії”. В обох випадках літак-носій має запускати ракету над нейтральними водами світового океану.

Реалізацію цих проєктів принесли свого часу в жертву задля “Морського старту”, але в підсумку ми опинилися і без нього: океанська платформа-космодром припинила роботу, причому явно видно “вуха Кремля”.

Мобільний літаючий космодром міг би прислужитися космічній славі країни, але це не сьогоднішній, а вже вчорашній день: використовуються ті ж ракетні технології, що розроблялися пів століття тому для військових потреб.

Енергія з порожнечі

У нас просто над головою – океан відновлюваної енергії. Кисень, водень, азот у природі існують у вигляді парних молекул H2, O2, N2 тощо. В іоносфері, під впливом сонячної радіації молекули з двох атомів розпадаються на окремі атоми. Процес розпаду поглинає величезну кількість енергії, а реакція перетворення атомарних газів у звичайну молекулярну форму навпаки – виділяє таку ж колосальну енергію. Цю енергію можна безпардонно брати в природи – сонечко знов розщепить молекули газів на атоми.

Для цього необхідно підняти “атомарну” ракету на висоту 50 кілометрів, а там вже потрібно лише постійно подавати каталізатор у двигун; атомарний газ в іоносфері – навколо, внаслідок реакції він сам себе розігріватиме – і ось готовий прямоточний атомарно-реактивний двигун. Теоретичні розрахунки доводять, що космічний апарат у такий спосіб можна розігнати не лише до орбітальної швидкості, а й до другої космічної, швидкості міжпланетних польотів.

Космічні ракети нарешті стануть схожими на те, як їх малювали у 1950-х: з крильцями, на закінцівках яких встановлені невеликі реактивні двигуни.

Будь-яка планета, що має атмосферу, має й атомарні гази у її верхніх шарах, а отже, є можливість використовувати атомарні двигуни і для повернення, скажімо, з Марсу чи Венери.

У космос на дирижаблі

Поки що це фантастика: у німецькій повісті в стилі дизель-панк “Легший за вакуум” Сімона Цвіштайна у 1935 році німецький дирижабль, оболонка якого наповнена антигравітаційним газом, здійснює політ на Місяць.

Можливий інший, менш фантастичний варіант: енергії броунівського руху молекул будь-якого звичайного газу, що наповнює оболонку, вистачить, щоб підняти корисне навантаження над Землею, навіть у космос. Сучасні технології не дозволяють вплинути на рух молекул так, щоб спрямувати їх у один бік, але ж досі вивченням способів опанувати цим потенційним джерелом альтернативної енергії ніхто всерйоз і не займався. Можливо, розвиток нанотехнологій дозволить винайти якийсь ефект, що дозволить це здійснити.

Швидкість “статичних” космічних апаратів буде нульовою відносно Землі, і це проблема, проте, для деяких задач космостати виявляться незамінними. Наприклад, піднімати “атомарні” ракети в іоносферу.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram