Саме так називається книга, що цього року побачила світ у київському видавництві ВЦ “Академія”. У виданні розповідається про українську журналістику й журналістів кінця 1980-х – середини 1990-х років, їхню позицію і роль у здобутті Україною Незалежності. Уміщено спогади учасників подій та документи доби. Видання присвячено 30-річчю проголошення Української Незалежності.

Будь-який наріжний період Нових часів прикметний суспільним піднесенням, активністю видавництва – насамперед, звісно, опозиційного до владних структур та шор. Не були іншими й кінець 80-х – початок 90-х, що стали переломними в історичному, суспільному, а загалом і в цивілізаційному сенсі, коли тектонічні сили трансформацій зрушили, здавалося, несхитну плиту радянської догматичної системи, а потім і зруйнували її.

Важливу роль у суспільних трансформаціях доби зіграв самвидав – вільне від державної цензури самодіяльне видавництво, що “ігнорувало” офіційні канали комунікації автора з читачем. Самвидав став формою творчої самореалізації та водночас протесту критично налаштованої української інтелігенції проти моноідеології, монополізації комуністичною владою духовного життя, слова, формою інтелектуальної фронди. “Підривні” твори В’ячеслава Чорновола, Валентина Мороза, Євгена Сверстюка, Івана Дзюби, інших вільнодумних публіцистів і літераторів набували масового поширення, формували незалежну громадську думку. Унікальним явищем на радянському просторі був альманах “Український вісник” – періодичне видання, що поєднало творчість політиків, письменників та журналістів, які прагнули реформ й Української незалежності.

Провісниками, локомотивами нового були і демократичні – “старі” та нові – легальні видання, які порушували замовчувані раніше теми, гостро ставили питання необхідності змін, формуючи новий суспільний денний порядок.

Демократичні ЗМІ, передусім періодичні, були не лише дієвим інформаційним засобом суспільно-політичних змін, а й вели перед, стояли на чолі суспільних трансформацій. Каталізаторами суспільних змін в Україні була, що, певно, закономірно, насамперед молодіжна преса, а так само молодіжні редакції радіо та телебачення. Сторінки всеукраїнських “Молоді України” та “Независимости”, львівської “Молодої Галичини”, київської “Молодої гвардії”, тернопільського “Ровесника”, сімферопольського “Крымского комсомольца” й інших видань, передачі та програми студії “Гарт”, фактично були трибунами інакодумців, тут жваво обговорювали проблеми економічних реформ, мови, історії, а отже й майбутнього. Для багатьох прийдешнє (та й нинішнє!) було в самостійності, незалежності від центру – чи то московського, чи то партійного – увиразнено поставало у небажанні прислужувати, бути слугою будь-кому.

Вагоме слово у демократизації українського суспільства сказали також журналісти “Літературної України”, “Вечірнього Києва”, “Спортивної газети”, “Дніпра”, Українського радіо, інших “традиційних” ЗМІ. Своє місце у процесах суспільного оновлення посідає українська служба Радіо Свобода, яка з осідком у Києві стала своєрідним комунікаційним майданчиком для українських політиків, митців, журналістів і літераторів, що прагнули змін.

Саме ці ЗМІ та журналісти демократичного спрямування сказали своє слово, заявили громадянську й незалежницьку позицію у дні так званого ГКЧП, який став переломним на шляху до здобуття колишніми республіками колишнього СРСР державної незалежності.

Кінець 1980-х – початок 1990-х – час появи також і нових, досить-таки різних, засобів масової інформації – преси, радіо та телебачення, інформаційних агенцій. “За вільну Україну”, “Час-Time”, “Голос України”, “Урядовий кур’єр”, “День”, “Дзеркало тижня”, “Українська газета”, “Поступ”, “Заповіт”, “Бізнес” і “Україна-бізнес”, “Експрес-об’ява”, “Український футбол”, УНІАР, УНІАН… явили модерну якість української журналістики, сказавши своє слово в здобутті й утвердженні української, зокрема, журналістської незалежності, змінивши медійний ландшафт сучасної України.

Суспільні зміни увиразнені також іменами журналістів, які в різні роки своєю позицію і творчою працею наближали чи розбудовували Українську суверенність, утверджували високі професійні стандарти. Про багатьох із них, а так само й ширше про журналістику кінця 80-х – початку 90-х років, буремні суспільно-політичні процеси, і йдеться у нашій збірці. Розповіді самовидців й активних учасників подій, різножанрові та навіть інколи “перехресні”, звичайно ж – суб’єктивні (і в цьому також їхня цінність), раніш публіковані та нові, документи пори – сторінки не лише журналістської історії, а й доби здобуття Україною незалежності, 30-річчю якої присвячуємо пропоноване видання.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram