Цей проєкт я вирішила створити, взявши за приклад жінок, яких знаю і дружбою з якими пишаюся. Це жінки, які зробили себе самі не “завдяки”, а “попри”. Переселені зі сходу знають, що таке війна, але вони не зламалися – вони виросли. Втративши дім, близьких, усе нажите, вони відродилися за межами рідного краю, як жінки вже нового формату.
Олеся Сіренко – дівчина з маленького містечка Кремінна на Луганщині, улюблениця батьків і натхненна скрипалька, яка вже змалку подавала великі надії. Вона познайомилася з чоловіком, коли їм було по вісімнадцять. Медик і скрипалька – протилежності, які притягнулись. Студентка Донецької філармонії, вона надихала коханого, який лікарював у Кремінній.
Молода сім’я Олесі оселилась у Донецьку, юні й щасливі, вони жили скромно, сподіваючись всього досягти в майбутньому. Народження донечки стало святом у сім’ї, яка міцнішала з кожним днем. І життя Олесі було сповнене любов’ю і гармонією.
Уже після Олеся, яка не полишила професію, вперше поїхала на гастролі Україною, а потім – за кордон. Що може бути краще за улюблену роботу, якою ти можеш займатися на Сицилії? Мрії збуваються, думала Олеся, насолоджуючись творчістю та маючи вдома надійну підтримку від коханого чоловіка.
Тихе сімейне життя та стабільну роботу перервала війна. Буквально за добу вони дізнались, що таке укриття, евакуація, паніка. Налякана Олеся з сім’єю ховалась у погребі. Донецьк тоді безперервно гримів від вибухів, виходити з укриття було страшно, крики та верески з вулиці лякали.
Школа, де вчилася донька, була зруйнована снарядами, вчителі під обстрілами окупантів не добігали додому. Жах – так одним словом можна було описати те, що в той час відбувалось на околицях.
У якийсь момент Олеся зрозуміла, що так жити не можна і треба тікати. Вона понад усе хвилювалась за дитину, адже навіть дорослі психічно не витримували життя, яке настало на окупованій частині Донбасу.
Друзі з різних міст пропонували свої домівки, але на той час поїзди з Донбасу вже майже не ходили. Тож, склавши маленьку валізу, Олеся з сім’єю виїжджали, куди змогли. Спочатку до Криму. Поїзд був забитий людьми, як в кіно про війну. Вони їхали стоячи.
Потім був переїзд до Києва і розмови колег про її зраду Донбасу. Їй закидали недалекоглядність і егоїзм, їй казали, що в Києві вона нікому не потрібна. Але й на Донбасі вона також нікому не була потрібна.
Вона хотіла лише одного – мирного неба для своєї дитини й була готова жертвувати всім нажитим. У цей момент, коли в неї ніхто не вірив, вона діяла автоматично.
Олеся, окрім гри на скрипці, співає в церковному хорі. Де б вона не була, вона завжди знаходить церкву. Церква давно вже стала її розрадою і підтримкою. Навіть у Києві, де їх начебто ніхто не чекав, допомогла саме церква. Вони отримали всю необхідну допомогу для того, щоб протриматися перший час у чужому місті.
У Києві Олеся знайшла роботу в Заслуженому академічному Ансамблі пісні та танцю Збройних сил України. Для неї це було справжнім знаменням. На прослуховуванні в неї тряслись коліна – чи то вона хвилювалась, чи то пережитий стрес давався взнаки. Диригент ансамблю виявився людиною з великою душею і підтримав тремтячу скрипальку, показавши їй, що дива дійсно існують. Тож зараз в оркестрі Олеся вже своя та дуже цінує досвід і можливості, які вона тут отримує.
Сім’я Олесі знову має все те, що вони втратили на Донбасі: нове житло, машину та речі, перевезені з Кремінної (чоловік вже потім перевіз речі і зараз її київська квартира нагадує рідну домівку). Але щоб викупити квартиру, Олеся на пів року відправилась у круїз.
Олеся стає учасницею струнного квартету та струнного дуету. Вона подорожує з музикантами, дає концерти, спілкується зі слухачами, розширяє свій кругозір, вона росте!
У січні Олеся знову планує відправляється у великий круїз і старанно вчить англійську, щоб почувати себе впевнено серед іноземців.
“Все, що з нами відбувається, не просто так, – вважає Олеся. – Війна випробувала всіх: хто зламався та потерпів поразку, а хто почав боротися і, попри всі труднощі й подив оточення, виріс”.
Тепер Олеся намагається бути прикладом для тих, хто лишився на Донбасі. Їздить на гастролі в зону АТО і своїм прикладом показує, що немає нічого неможливого.
Втілюючи в життя мрії інших людей про музику, Олеся викладає гру на скрипці та фортепіано для дітей і дорослих.
“Все буде, якщо над головою мирне небо, каже Олеся, все буде, якщо за будь-яких обставин не втрачати людяності та пам’ятати про закони Всесвіту, який дає нам те, що нам дійсно потрібно”.
Олеся Сіренко відмовилася грати для окупантів Донбасу, натомість отримала кар’єру, про яку навіть не мріяла і життя під мирним київським небом. Вона мріє про розвиток і не зупиняється на досягнутому, вона вірить, що наші мрії збуваються саме тоді, коли ми в гармонії з собою і Всесвітом!
Читайте ще:
- Жінки зі сходу. Перезавантаження. Валентина Уварова
- Жінки зі сходу. Наталія Баськова. Історія з ароматом кави
- Жінки зі сходу. Олена Білик. Дизайнерка, яка створює казку
- Жінки зі сходу. Анастасія Навізінська. Любов не має діагнозів
- Жінки зі сходу. Ольга Кротько – від металурга до Ukrainian Fashion Week
- Жінки зі сходу. Ніна Локоть – душа людей, об’єднаних абревіатурою ВПО
