Жінка – усе ще найбільш беззахисне створіння на планеті Земля. Убивства, феміцид, полювання на відьом, селективні аборти, дітовбивство, сестровбивство, вбивство вагітних, жінковбивство, спалювання наречених, “смерть за посаг”, убивство честі, калічення, обливання кислотою, випалювання грудей, “жіноче обрізання”, інфібуляція, бинтування ніг, примусове годування, примусовий аборт, примусова вагітність, примусова стерилізація, акушерська агресія, сексуальне зловживання, насильство та злочини на війні, в кампусах, на побаченнях із застосуванням наркотиків, масові сексуальні злочини, сексуальні домагання на вулиці, на роботі, лапання, зґвалтування та вагітність, право першої ночі, синдром травми зґвалтування, сексуальне насильство над дітьми з боку дітей, порнографія, проституція, розбещення, педофілія, інцест, дитячий шлюб, торгівля людьми, сексуальне рабство, проституція примусова, насильство проти проституйованих, сухий секс, домашнє насильство, примусовий шлюб через викрадення, насильство з боку інтимного партнера, гендерне насильство, економічне, психологічне, ізоляція для сприяння насильству, насильницька влада і контроль, травматична прив’язаність. Подивитися на хоча б ці 54 види злочинів проти жінки у ХХІ сторіччі, і хтось пошкодує, що нею вродився.

Насправді ж не все так печально. Якщо є якесь лихо чи ґанж, то завжди знайдеться спосіб його усунути. Наразі людство пам’ятає про всі ризики статусу “народилася жінкою”. Два десятиріччя тому, 17 грудня 1999 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок. Цей день також став символом світового визнання проблеми гендерного насилля.

Дата була обрана в пам’ять про сестер Мірабаль – політичних активісток, жорстоко вбитих 1960 року за наказом домініканського диктатора Рафаеля Трухільйо. 25 листопада 1960-го три з чотирьох сестер Мірабаль (Марія Тереза, Патріа та Мінерва) і Руфіно де ла Крус вирушили на побачення зі своїми чоловіками. Ті вчергове були заарештовані режимом Трухільйо, який полюбляв казати: “Хто не є моїм другом, той – мій ворог, і, відповідно, він про це шкодуватиме”. Доргою додому на “метеликів” Мірабаль, як їх ласкаво називали в народі, очікувала збройна засідка. Співробітники таємної поліції диктатора Трухільйо по-звірячому забили сестер Мірабаль палицями, а тіла поскидали з кручі, де їх знайшли в пізнішому часі місцеві жителі.

Насильство проти жінок є універсальним за віком, класом та походженням. Правопорушники та жертви існують серед усіх верств населення. Страждають не лише потерпілі, але й діти, що стають свідками насильства, – вони також зазнають травм. Деякі категорії жінок особливо вразливі. Прикметно, що про більшість випадків учинення насильства не повідомляється. Отримання точної статистики про насильство проти жінок є ускладненим, оскільки таке насильство вважають приватною справою, і багато жінок не бажають повідомляти про нього, або ж піддаються на тиск сімей чи громади. Заниження звітних показників доповнюється поганою організацією розслідувань, судового переслідування та системи покарань. Багато справ не доходять до суду, а якщо і доходять, то кривдники дістають мінімальне покарання. Нечутливе ставлення до жертв під час слідства та судового процесу часто стає причиною повторної віктимізації. Це знеохочує жінок повідомляти про випадки насильства, особливо враховуючи те, що через нестачу достатнього захисту такі повідомлення підвищують ризик наражання жертви на подальше насильство.

Насильством щодо жінок, згідно з визначенням статті 1 ухваленої ГА ООН Декларації про усунення насильства проти жінок, є “будь-який акт насильства за ознакою статі, що завдає або може завдати фізичної, сексуальної чи психологічної шкоди або страждання жінкам, включаючи погрози здійснення таких актів, примус чи свавільне обмеження свободи, незалежно від того, відбувається це в суспільному чи особистому житті”. Схожим чином визначається насильство щодо жінок і в Стамбульській конвенції Ради Європи. На січень 2018 року Стамбульську конвенцію підписали 46 країн та Євросоюз. Україна підписала Конвенцію, проте в таких формулюваннях, що не допускають її ратифікації.

У Декларації про усунення насильства проти жінок, прийнятій ООН 1993 року йдеться, що “насильство проти жінок є втіленням історично нерівних владних відносин між чоловіками та жінками, які призвели до домінування чоловіків та дискримінації жінок чоловіками та до недопускання повноцінного розвитку жінок; і тому насильство проти жінок є одним з ключових соціальних механізмів, з допомогою яких жінок примушують до позиції підлеглості щодо чоловіків”. Ця ж Декларація класифікує насильство проти жінок у трьох категоріях: насильство, що відбувається в родині (домашнє насильство), таке, що відбувається в суспільстві, та насильство, яке чинить чи виправдовує держава.

Кожна п’ята жінка в Європі є жертвою насильства в минулому, теперішньому чи стане нею в майбутньому. Європа потерпає від насильства над жінками й фінансово. Адже через це насильство Радою Європи витрачається додатково орієнтовно 34 мільярди євро на боротьбу з насильством. Відповідно це складає 555 євро на кожного європейця. Утім, Європа все рівно потерпає.

Швеція є однією з дуже небагатьох країн, де урядовці максимально наблизилися до “остаточного вирішення гендерного питання”. Адже основне положення шведської гендерної політики – формування сучасного суспільства, в якому чоловіки та жінки мають однакові (рівні) права, можливості та обов’язки. Цей шляхетний закон вступив в дію з 1 січня 1999-го і включений до Кримінального кодексу Швеції з 1 квітня 2005 року. Станом на 2008-й, за законом було звинувачено 1 650 клієнтів чоловічої статі. Із 1999 року схожі закони прийняті в Норвегії (2009), в Ісландії (2009), в Канаді (2014), Північній Ірландії (2015), у Франції (2016).

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram