Збігнєв Бжезінський: Замініть Сталіна на Путіна, а Польщу на Україну

“Глибоко в серці ми справді вірили, що настав ранок нового дня, про який ми всі молилися і говорили так багато років. Ми були абсолютно впевнені, що здобули першу велику перемогу миру, і під словом “ми” я маю на увазі всіх нас, увесь цивілізований людський рід”, – так написав Гаррі Гопкінс невдовзі по завершенні Ялтинської конференції глав держав США, Великої Британії та СРСР 4-11 лютого 1945 року.

Шостий рік тривала найвиснажливіша для ресурсів її учасників і найжахливіша в історії Друга світова війна, відгомони якої вчувалися буквально по всій планеті. Хоча танки червоної армії стояли на березі Одри, за 70 кілометрів від Берліну, до падіння нацистської Німеччини залишалося ще чотири місяці, до атомного удару по Хіросімі та Нагасакі – сім. Однак не тільки чільним керівникам із Білого Дому та з берегів Темзи хотілося вірити в “ранок нового дня”. Про нього марили десятки солдатів і біженців у Європі, в Африці та Азії, де матінка-Земля все ще здригалася від вибухів та пролитої на неї крові.

Однак якою саме буде ціна цього миру, насправді й над цим задумувалися все ті ж мільйони людей. “Коли я вперше приїхав до Польщі, я постійно чув дуже дивне слово, – писав Тімоті Ґартон Еш у відзначеній нагородами книзі про історію руху “Солідарність”. – “Йовта”, зітхали мої нові знайомі, “йовта”! – і розмова згасала в меланхолійній мовчанці”. Це дивне “йовта” в 1980-ті не означало ні долі, ні того, що “життя складне”, як пише британець. “Насправді “Йовта” – польський спосіб вимовляти слово “Ялта”, і для багатьох поколінь це слово означало зраду, полишення західними союзниками держави, що першою вчинила опір німецькій агресії у вересні 1939 року”.

Книга за назвою “Ялта. Ціна миру” директора Українського наукового інституту Гарвардського університету Сергія Плохія вийшла нарешті й українською мовою. Провідний фахівець Гарварду з історії Східної Європи, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка якраз і намагається зясувати: скільки коштувало для світу розвинених демократій та Східної Європи закінчити західним союзникам війну, уклавши “угоду з дияволом”, авторитарним СРСР на чолі зі Сталіним у лютому 1943 року.

Насправді Ялта була не більш ніж спробою №2 (і найтеплішою з усіх майбутніх спроб, до перемовин доби “холодної війни” включно) знайти справжнє та щире порозуміння США й Британії зі своїм світоглядно протилежним союзником по війні – Радянським Союзом. Навіть підписана у Ялті-1945 тристороння угода носила достатньо загальний характер. Було обумовлено, що по закінченню війни Німеччина має бути поділена на 2-7 країн із зонами окупації та впливу радянською, американською, британською та французькою. Британці в особі Вінстона Черчилля наполягли на включенні в переможний список, Сталін скривився і погодився – коштом британо-американських територій впливу. Домовилися про компенсації “країнам, які постраждали у війні” (передовсім ішлося про СРСР), і Союз міг розраховувати на розграбування Німеччини на суму 10 мільярдів доларів (початкова “ставка” – 5), водночас радянській делегації вдалося зам’яти та не конкретизувати, скільки саме німецьких підприємств та мешканців (!) буде депортовано до СРСР для “повоєнної відбудови постраждалої країни”.

Цілком програне під час перемовин союзниками було й питання повоєнної долі Польщі: замість демократичних виборів і повернення додому уряду Польщі в екзилі полякам “світив” уже практично сформований у Варшаві прокомуністичний уряд. Франклін Делано Рузвельт практично “випросив” участь Червоної Армії в завершальній стадії війни проти Японії в обмін на Курильські острови та польське питання, яке йому не особливо боліло. Зате американському президентові, який помре рівно за два місяці по закінченні Ялтинської конференції конкретно цікавило питання створення ООН замість неефективної Ліги Націй задля майбутнього миру. СРСР тут якраз пішов назустріч своєму світоглядному опонентові: в обмін на включення до ООН замість одного суб’єкту трьох: СРСР, УРСР та БРСР. Черчилль, із яким Рузвельт не захотів досягати попередніх домовленостей і уникав зустрічей під час дводенного перебування на британській Мальті напередодні перельоту до Криму, також не зміг “виторгувати” більшого простору ні по польському питанню, яке для Великої Британії було ключовим на перемовинах (адже через Польщу британці вступили у війну), ні по Східній Європі. Домовившись про контроль на Балканах 50/50, через те що в Югославії до влади прийшов Броз Тіто, островитяни не могли в подальшому вплинути на перебіг з “комунізацією” Європи. Словом, “негативна спадщина Ялти, яка особливо глибоко відчувалася в Польщі, стала частиною політичного дискурсу у Східній Європі, контрольованої радянцями упродовж холодної війни”, – підсумовує Сергій Плохій власний твір.

Збігнєв Бжезінський, один із перших читачів англомовної версії книжки “Ялта. Ціна миру”, на запрошення американського видавця погодився написати кілька слів заохочення для обкладинки. Ось що захотів написати Бжезинський на форзаці видання 2009 року: “По-справжньому повчальна книжка. Не тільки про роль, яку відіграли Сталін, Рузвельт і Черчилль, але також про геополітику завтрашнього дня. Коли читаєте цю книжку, просто замініть Сталіна на Путіна, а Польщу на Україну”.