Час проаналізувати рішення Конституційного Суду України, яке фактично скасувало електронне декларування.

Усе гірше, ніж думав раніше. Тож, на жаль, без гіперболи не обійтися.

Що саме визначив Конституційний Суд у своєму рішенні № 13-р/2020 від 27 жовтня 2020 р. у Справі № 1-24/2020(393/20)?

Понад половину рішення – це повторювання простих і безперечних, засадничих принципів розподілу влади та незалежності судової гілки влади, ad nauseum, тобто, до нудоти.

Далі Суд викладає висновок, що наділення Національного агентства з запобігання корупції (НАЗК) “контрольними функціями” має “прямий і безпосередній вплив на судову гілку влади”. Хоча сам Суд визнає, “що декларування доходів осіб, що здійснюють публічну владу, є беззаперечною вимогою у будь-якій сучасній демократичній державі”, а також, що “не викликає сумнівів і той факт, що публічні особи в державі повинні подавати декларацію про доходи”. Але, в протиріч цим зізнанням, відразу слідує висновок Суду: “Конституційний Суд України, врахувавши принцип незалежності судової влади й Конституційного Суду України, дійшов висновку”, що ціла низка положень Закону України “Про запобігання корупції” “суперечать… Конституції України”.

Це все. “Все” – це м’яко сказано.

Це подібно до того, що, допустимо, якесь судове рішення визнає, що підсудний не вбивця, а тоді відразу видає рішення про його засудження за вбивство.

Далі Суд визнає неконституційними відповідні положення Кримінального Кодексу, що стосуються кримінальної відповідальності за “декларування завідома недостовірних відомостей у декларації, а також умисне неподання декларації”. Тому, що, на думку Суду, такі дії “не здатні заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі в обсягах, необхідних для визнання їх суспільно небезпечними”.

Це попри те, що САМ СУД ВИЗНАЄ, що “корупція є однією з основних загроз національній безпеці України”! Виходить, що Суд вважає, що одна з основних загроз національній безпеці держави… не є “суспільно небезпечною”!

Знову неймовірно нахабне ігнорування власних аргументів. Зважте, не аргументів, які відкинуті, а аргументи, позиції, які приймаються самим же Судом у своєму ж власному рішенні, спокійно відкладаються й рішення оголошується всупереч цим же аргументам і позиціям.

Взагалі-то тут коментарі зайві. Але – про всяк випадок.

По-перше, принципи розподілу влади і незалежності судової гілки влади не підлягають сумніву. Надзвичайно розлоге повторювання цих принципів у рішенні Суду зокрема з посиланнями на рішення Європейського суду з прав людини, ледь не на Закон Божий – не просто не потрібне, воно очевидно покликане (це простий, хоча і дешевий, прийом до якого не гребує опускатися Конституційний Суд) створити психологічне підґрунтя під завідомо неправове рішення. Це тактика повторювання безліч разів одного, щоб обґрунтувати інше, що не випливає аж ніяк автоматично від першого.

По-друге, це рішення Суду проявляє – на найвищому рівні так-званого судочинства – просту й вражаючу некомпетентність. Рішення будь-якого суду не може складатись із багаторазового повторного розжовування одного і того ж самого з подальшим раптовим переходом до висновку, бо тоді мотивуюча частина, як часто і буває в рішеннях інших судових інстанцій (така вже практика в українських судах), просто-напросто відсутня. Це легко довести.

“Логіка” Суду в цьому рішенні проста:

  • суди мусять бути незалежними;
  • не допускається втручання в діяльність судів;
  • тому не можна вимагати у суддів електронних декларацій.

Все. Вся “логіка” й обґрунтування, тобто без логіки та без обґрунтування. За такою логікою цього ж рішення Суду не можна вимагати у суддів дотримання ПДР, не можна вимагати у суддів, щоб вони не здійснювали умисні вбивства або ґвалтували неповнолітніх тому, що це буде “втручання в діяльність судів”. Фініта ля комедія.

До речі, у своєму рішенні Суд так і пише, що суди “виконують свої функції без жодного втручання у свою діяльність”. Без жодного.

Правда, в іншому місці у цьому своєму рішенні високий Суд пише зовсім інше, а саме, необхідність, щоб адміністрування судів здійснювалося “без надмірного втручання виконавчої влади чи законодавчої влади”. Суд не бачить протиріччя в цих позиціях: “без жодного” і “без надмірного” втручання. І не дивно, бо текст рішення Суду написаний неграмотно, поверхнево та із зухвалою зневагою до розумових здібностей читача.

Що робити? Звісно, не можна залишити все так як є. Потрібно як мінімум перезавантажити Конституційний Суд повністю, прийняттям відповідних змін, спочатку до Конституції. Партія “Слуга народу” має монобільшість, більшість інших парламентських партій обурені цим рішенням Конституційного Суду, організувати строго по Закону вишвернення на вулицю цих негідників, які носять мантії суддів Конституційного Суду, не повинно бути проблемою, якщо влада, президент Володимир Зеленський, цього дійсно бажають.

Йти шляхом беззаконня, ухваленням закону, який вже точно суперечить Конституції – це шлях в нікуди, хіба в прірву наростаючого правового нігілізму.

Немає гарантій, що новий склад Конституційного Суду буде кращим. Коли все не працює, тоді важко відремонтувати одну частину механізму. Але хороший початок був би – засудити й посадити або хоча б замінити цих суддів Конституційного Суду, які познущались над Законом і над нами.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram