Мало яка тема сьогодні може викликати в українському суспільстві такий резонанс, як жорстоке поводження з тваринами. Якщо “загуглити” слово “зоозахисник”, всезнаючий гугл видасть вам всього лише близько 30 000 посилань. Якщо ввести у віконце пошуку ключові слова якогось конкретного інциденту, пов’язаного із виявом жорстокості щодо тварини (як приклад – один із останніх випадків, який трапився на початку травня в Одесі, коли домашній пес одеської вчительки убив бездомну кішечку)  – їх кількість може перевищити 50 000. Але якщо ви введете вербальну формулу “захист тварин”, то кількість посилань вразить найбільшого циніка – їх буде близько 5 000 000! Звісно – не всі з них стосуються України, звісно – буде багато повторів, звісно – буде і дотична інформація, але однозначно – тема актуальна й злободенна для України.

Гуманність – це та риса, якою вимірюється рівень духовного розвитку не лише конкретної людини, а й суспільства загалом. Особливо якщо йдеться про вразливі категорії мешканців нашої планети – а до них безсумнівно можна віднести тварин, у першу чергу безпритульних, у всіх великих і малих містах світу.

Для цивілізованого світу питання захисту тварин має давню історію – так, Всесвітнє товариство захисту тварин (World Society for the Protection of Animals, WSPA) офіційно функціонує з 1981 року, але організації, на базі яких воно і було створене, існували, відповідно, з 1953 (WFPA, Всесвітня федерація із захисту тварин) та 1959 років (ISPA, Міжнародне товариство захисту тварин).

В Україні останні кілька років спостерігається стрімкий розвиток зоозахисного руху. Створюються благодійні фонди й організації, активно працюють окремі зоозахисники, збираючи навколо себе коло небайдужих людей. Їх діяльність має різні напрями. Це і вдосконалення законодавчої бази – зокрема, посилення відповідальності за жорстоке відношення до тварин, відмова від евтаназії як головного механізму контролю за численністю тварин у містах, проти використання тварин у цирку, за визнання котів частиною екосистеми міста (до чого поступово долучаються нові й нові міста, ухвалюючи відповідні рішення) тощо, і розвиток численних благодійних організацій з адаптації і соціалізації тварин і пошуку їм постійної домівки по території всієї України, і створення потужних проектів з головною ідеєю допомоги тваринам, і поява яскравих лідерів-зоозахисників, і проведення численних протестних акції – фактично з усіх озвучених вище питань, і активна боротьба за захист занесених до Червоної книги України диких тварин і птахів і багато інших напрямів.

Як і в багатьох інших аспектах розвитку громадянського суспільства, темою захисту тварин в Україні опікуються переважно волонтери і небайдужі громадяни – приватні особи, групи людей, благодійні фонди.

Їх рівень підтримки в суспільстві вражає. Українці з легкістю відгукуються на пости з проханнями по допомогу, особливо якщо йдеться про нещасний випадок з твариною. Саме їхніми переказами коштів лікуються в клініках травмовані вуличні тварини, саме вони значною мірою допомагають в утриманні приватних притулків, саме завдяки їхнім пожертвам функціонують благодійні зоозахисні організації.

Сьогодні в Україні функціонує багато громадських об’єднань, які поставили собі за мету захистити тварину від людини. Вони мають різні ресурси – людські і фінансові, різні можливості, але всіх їх об’єднує одна спільна мета – уберегти тварину. Їхній головний канал комунікації з суспільством – соціальні мережі, особливо Facebook. Власна сторінка, на якій відображаються основні потреби, викладається фінансовий звіт і звіти про зроблену роботу, озвучуються нові проблеми – обов’язкова складова.

Волонтери-зоозахисники проводять величезну інформаційну і виховну роботу, залучаючи всі можливі ресурси і канали комунікації. Так, ранньої весни вся Україна спасала лелек, які повернулись в Україну і бідували на замерзлих ставках. У квітні ц.р. волонтери провели величезну інформаційну кампанію проти випалювання сухостоїв – адже при цьому варварському способі гине багато птахів і тварин – і на землі, і під землею у нірках. Перед початком холодів вони поширюють заклики до жителів міст з порадами допомогти безпритульним тваринам пережити зиму – здавалося б, що тут такого складного – носити з собою в сумці пакетик корму, але цей пакетик корму дасть одній  тварині сили протистояти холоду.  Активісти піднімають питання важливості соціальної реклами, пропаганди гуманного ставлення до тварин – у першу чергу безпородних.

Волонтери проводять також і протестні акції – мабуть, усі активні користувачі соціальних мереж пам’ятають те величезне збурення, яке викликало в суспільстві, і не лише серед киян, жорстоке вбивство собаки Буби від петарди на Академмістечку на самому початку нового року – тоді небайдужі громадяни провели акцію “Садистів – за грати” і вийшли на мітинг під прокуратуру. Аналогічний величезний резонанс отримала трагічна історія в Одесі на початку травня, коли від домашньої собаки з вини її господині загинула безпритульна кішечка. Загалом же про акції протестів, організовані зоозахисниками, можна написати окрему статтю.

Промовистий факт – тема захисту тварин здатна об’єднати і об’єднує прихильників протилежних політичних поглядів – коли в питанні на перший план виходить його гуманна складова, політика взагалі перестає відігравати будь-яке значення. І політичні суперечки під постами зоозахисників загалом – вкрай рідкісне явище.

Враховуючи той факт, що передвиборча кампанія в Україні вже де-факто почалася, а значить, через незначний проміжок часу почнеться активна боротьба за голоси виборців, можна ризикнути і висловити пропозицію – кандидати, допомагайте безпритульним тваринам. Вже зовсім не актуально перед виборами будувати дитячі і спортивні майданчики, латати дороги, міняти вікна в під’їздах – це вже технології минулого століття. Українське суспільство змінюється, змінюються його потреби й цінності. У кожному обласному центрі Україні є притулки для тварин, які потребують фінансової допомоги – і на фоні загальних передвиборчих витрат витрачена на них сума буде мізерною, але вкрай дієвою.

Тема захисту тварин дуже легко й органічно вплелася в українське суспільство – однозначно вона нам рідна й зрозуміла. Це й не дивно, адже в українців любов до тварин – у світоглядних традиціях. Котики, лисички, ведмедики, зайчики, рибки – одні з головних персонажів українських приказок, прислів’їв, скоромовок, загадок. Українська літературна спадщина багата на вірші про тварин для дітей, серед авторів – Іван Франко, Микола Вінграновський, Павло Глазовий, Андрій Малишко, Михайло Стельмах, Марійка Підгірянка та багато-багато інших, і цю традицію продовжують і сучасні автори. Легенди, думи, обрядова поезія – навряд чи можна віднайти хоча б один літературний жанр, в якому б не фігурували тварини. Українці мають власний сонм сакральних тварин – а це в першу чергу тур, кінь, вовк, коза. При цьому коза і вовк, на думку деяких науковців – тотемні тварини племен, з яких сформувався український народ. Українська семантика загалом дуже багата на тваринні символи – а це практично всі домашні тварини і птахи.

Звісно, у напрямі виховання в суспільстві гуманного ставлення до тварин ще дуже й дуже багато роботи – і на практичному щоденному рівні, і на законодавчому, і на інституціональному. І хоча фахівці й активісти загалом фіксують вкрай низький і жахливий рівень розвитку українського суспільства щодо ставлення до братів наших пухнастих і пернатих, все ж події останніх років і та легкість, з якою українці відгукуються на заклики волонтерів, дають підстави для оптимізму. І є підґрунтя вірити: коли звірі заговорять (перефразуємо Івана Франка), їм буде за що подякувати українцям.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]