За століття до “ленінопаду”: коротке життя київського Столипіна

За століття до “ленінопаду”: коротке життя київського Столипіна

Деякі пам’ятники стоять протягом століть, попри всі історичні катаклізми. Деякі йдуть в небуття майже одразу – як це трапилося з московським Робесп’єром, що розвалився через три дні після відкриття. В історії Києва також не бракувало “короткочасних” монументів. І першим не витримав “випробування революцією” бронзовий Столипін на Майдані Незалежності.

14 вересня 1911 року подвійний агент Дмитро Богров смертельно поранив російського прем’єр-міністра Петра Столипіна у київському оперному театрі. 18 вересня Столипін помер у хірургічній клініці Ігнатія Маковського. Про історію цієї незвичайної споруди ми писали раніше:

Владлен Мараєв. Клініка для прем’єр-міністра

Вже 20 вересня, у день перенесення тіла для поховання у Києво-Печерській лаврі, розпочали збір коштів на будівництво монумента. Буквально за кілька днів зібрали понад 200 тисяч рублів, з яких десяту частину вніс асигнаціями цар Микола ІІ.
Міська влада спочатку ухвалила встановити пам’ятник біля оперного театру – приблизно там, де нині монумент Миколі Лисенку. Але вдова Столипіна, Ольга Борисівна, рішуче заперечила це в листі до київського губернатора Олексія Гірса. Тоді обрали інше місце – перед міською думою на Думській площі (нині Майдан Незалежності), біля проїжджої частини Хрещатика.

У жовтні 1911 року оголосили конкурс проектів, в якому переміг відомий італійський скульптор-монументаліст Етторе Ксіменес, автор пам’ятника Олександру ІІ в Києві. 20 лютого 1913 року його проект затвердив Микола ІІ. Архітектурну частину проекту розробив киянин Іполіт Ніколаєв – син знаменитого архітектора Володимира Ніколаєва. Бронзове литво виконували в Італії. Загальна вартість робіт становила 120 тисяч рублів, решту зібраних коштів витратили на допомогу вдовам і сиротам.
Пам’ятник заклали 1912 року, а урочисто відкрили 18–19 вересня 1913-го, до другої річниці смерті політика, в присутності його вдови і царських міністрів. Кінозйомка відкриття пам’ятника частково збереглася, вона є у вільному доступі:

На п’єдесталі зі світлого граніту височіла бронзова постать Столипіна, у правій руці він тримав текст промови. На чільному боці постаменту значилося: “Петру Аркадьевичу Столыпину русские люди”. З тильного боку: “Родился 2 апр. 1862 г. в Москве. Жизнь посвятил служению Родине. Пал от руки убийцы 1 – 5 сент. 1911 г. в Киеве”. З боку правої руки статуї на постаменті викарбували текст телеграми, надісланої Столипіним у березні 1911 року київському зібранню російських націоналістів: “Твердо верю, что затеплившийся на западе России свет русской национальной идеи не погаснет и вскоре озарит всю Россию”. Фігура зажуреної жінки в російському національному вбранні символізувала “Скорботу”. З протилежного боку на постаменті була цитата зі знаменитої промови Столипіна: “Вам нужны великие потрясения, нам нужна великая Россия”. Бронзова постать давньоруського воїна в кольчузі та шоломі символізувала “Міць”.

Та пам’ятнику судилося простояти лише три з половиною роки. В часи Лютневої революції та падіння монархії ім’я Столипіна в народі стійко асоціювалося з поняттями “реакціонер”, “шовініст”, “царський посіпака”, “гнобитель і душитель свободи” тощо. Спочатку хтось почепив фігурі царського прем’єра на шию червону хустку. А 29 березня 1917 року в Києві відбувся “День свята революції”, в якому взяли участь як українські, так і загальноросійські революційні організації, партії, десятки тисяч містян і військовослужбовців. Кульмінацією стали події на Думській площі. Революційний натовп влаштував імпровізований “суд” на Столипіним, після чого фігуру за допомогою лебідок підвісили над постаментом, а потім скинули на землю і відправили на завод “Арсенал”, де через деякий час її переплавили. То був перший відомий випадок повалення дореволюційного пам’ятника не лише в Україні, але й в усій колишній Російській імперії.

Постамент, щоправда, простояв іще два роки. У квітні 1918-го міністерство внутрішніх справ Української Народної Республіки внесло на розгляд уряду питання про ліквідацію монументів самодержавства, серед яких було названо і “рештки пам’ятника Столипіну проти Думи”. Однак зробити це не встигли. Постамент залишався стояти і за Гетьманату Павла Скоропадського, і за нетривалого перебування в Києві Директорії УНР. І лише більшовики, вдруге захопивши Київ у лютому 1919 року, остаточно знищили будь-які сліди від монумента Столипіну, а на його місці встановили гіпсовий бюст Карла Маркса.

Під час Революції Гідності на місці київської думи і пам’ятника Столипіну розташовувалася сцена. Грудень 2013 року. Фото автора

Столипіну не пощастило з Києвом. Тут він був убитий, пам’ятник – зруйнований, вулиця – перейменована, могила – заасфальтована (надгробок згодом відновлений), меморіальна дошка – пошкоджена і втрачена. Що ж. Це герой не цього міста й не цієї країни.

Фотознімки 1910-х років – із сайтів pastvu.com, photohistory.kiev.ua, oldcards.kiev.ua, archunion.com.ua.