Українське січове стрілецтво початку XX століття подарувало нашій культурі цілу плеяду митців, творчість яких мала виразно патріотичне спрямування. Одним із найпомітніших серед них був Юрій Шкрумеляк, творами якого в міжвоєнний час зачитувалися діти в Галичині, Волині, Закарпатті, в українській діаспорі, а тепер вони повертаються до сучасних маленьких читачів.

Юрій Андрійович Шкрумеляк народився 125 років тому – 18 квітня 1895-го в селищі Ланчин Станіславського повіту Королівства Галичини та Лодомерії, що належало до складу Австро-Угорської імперії (нині це Надвірнянський район Івано-Франківської області). Родина була селянською і дуже бідною – малий Юрій ходив до школи босим і голодним. Попри все, вчився він наполегливо й успішно закінчив Коломийську гімназію. Однокласники згадували про нього:

“Відзначався великими успіхами в навчанні. Мав знамениту пам’ять, багато читав різної лектури. Тому на свій вік був незвичайно розвиненим і начитаним. Уже в тих роках виявляв нахил до письменства. В бурсі ми видавали журнал “Дзвінок”, душею якого був Юра Шкрумеляк. В тому студентському журналі друкувалося багато його речей на різні теми”.

1914 року почалася Перша світова війна, і юнак пішов добровольцем до Легіону Українських січових стрільців. Юрій дописував для гумористично-сатиричної газети “Самохотник”, писав вірші й тексти пісень. Найбільшої популярності серед його побратимів зажила пісня “Питається вітер смерті”:

Питається вітер в смерти:
– Кому треба нині вмерти?
Гей, гей, гей, гей,
Кому треба нині вмерти?

– Треба вмерти молодцеві,
Та й січовому стрільцеві.
Гей, гей, гей, гей,
Та й січовому стрільцеві.

А найкраща смерть у бою,
За край рідний і за волю.
Гей, гей, гей, гей,
За край рідний і за волю.

Треба вмерти, спочивати,
Воскресіння волі ждати.
Гей, гей, гей, гей,
Воскресіння волі ждати.

Далі була Українська революція і служба в лавах Галицької армії. Війна за незалежність і соборність українських земель, війна проти Польщі, проти червоної та білої Росії. Особисті спогади про ці часи стали основою художньо-мемуарних книг “Крівавий шлях. Виїмки з днів недолі Української Галицької Армії” та “Поїзд мерців. Картини жертв і трудів”.

У міжвоєнний період Юрій Шкрумеляк мешкав у Львові, отримав вищу освіту у Львівському та Празькому університетах, а також у нелегальному Українському таємному університеті, який функціонував в умовах польської окупації Галичини. У цей час він працював дитячим вихователем, журналістом, редактором. Найплідніший період був пов’язаний з роботою у видавничому концерні “Українська преса”, який належав Іванові Тиктору – також колишньому військовику УСС й УГА.

Шкрумеляк реалізувався насамперед як дитячий письменник. З-під його пера вийшли фантастично-пригодницькі повісті “Огні з полонин”, “Чота крилатих”, п’єса “Стрілець Невмирущий” та інші твори. Особливий інтерес становить “Чота крилатих”, де головні герої, ветерани війни за незалежність, створюють диво техніки – гібрид швидкісного висотного літака й підводного човна, на якому здійснюють навколосвітню подорож, пропагуючи в Парижі, Нью-Йорку, Токіо ідею незалежності України.

Коли у вересні 1939 року Радянський Союз анексував західні регіони України, всі приватні українські видавництва було знищено. Шкрумеляк влаштувався на роботу вчителем львівської школи № 2. Він був змушений публічно “каятися” через свою “націоналістичну й антирадянську діяльність”, написати відверто пропагандистську книгу “Пісня про радісну осінь”, після чого його прийняли до Спілки письменників.

Але з початком німецько-радянської війни Львів потрапив під нацистську окупацію. Юрій працював на радіо, збираючи матеріали на сільськогосподарську тематику, однак нацисти редагували їх і надавали політичного антирадянського змісту. 1944 року через наближення Червоної Армії до Львова Юрієві довелося залишити місто, виїхати до Польщі, Чехословаччини, Німеччини, потім знову до Польщі. Тут доля назавжди розлучила його з родиною – дружина змогла прорватися на захід і виїхати до Канади, а Юрій опинився в радянській зоні окупації. Довелося повертатися до Львова, де більшовики поставилися до Шкрумеляка спочатку досить поблажливо й навіть дали роботу коректора в типографії. Але вже у вересні 1945 року його заарештували на підставі фейлетонів Ярослава Галана “Івась Сорокатий” та Петра Козланюка “Клопоти пана Кубійовича”, де “антирадянська діяльність” Шкрумеляка змальовувалася найчорнішими фарбами.

Наслідок – 10 років заслання до виправно-трудових таборів поблизу Печори (Республіка Комі). Після звільнення повернутися до Львова не дозволили. Юрій оселився в Коломиї. Змучений і хворий, був змушений писати “вірнопідданські” твори для дітей і дорослих, в яких славив радянську дійсність. Доля відміряла йому ще десять років післятабірного життя. Помер Юрій Шкрумеляк 16 жовтня 1965-го у Львові й був похований на Личаківському цвинтарі. Навіть за горбачовської Перебудови його не реабілітували – сталося це тільки після відновлення незалежності України, у 1994 році.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram