Юрій Клен – один із українських неокласиків, який став живим мостом між репресованими митцями та творцями-діаспорянами. Він непересічна постать у нашій літературі, один із символів українського Відродження. Хоча за походженням він був німець – Освальд-Еккард Бурґгардт – усе життя вважав себе українцем.

Майбутній поет народився в селі Сербинівці (нині Жмеринський район, що на Вінниччині) 4 жовтня 1891 року. Дід майбутнього поета був вихідцем із прусського Зольдіну, тому вдома розмовляли німецькою. Бурґгардти часто змінювали місце проживання, й хлопець здобував освіту то у Воронівці, то в містечку Славуті. Коли Освальду виповнилося 20 – він вступив на романо-германський відділ філологічного факультету Київського Університету святого Володимира, де здобув ґрунтовну освіту.

Коли розпочалася Перша світова Бурґгардта через німецьке підданство вислали на Кольський півострів. Про це він писав:

“Чотири роки відірваний ти від культурного життя. Чотири роки серед сніжних полів, дрімливих ялинових, з білими літніми ночами й довгими зимовими, в яких тремтіли миготливі блиски північного сяйва”.

Повернувшись до Києва в 1918 році, Освальд нарешті закінчив університет і став аспірантом дослідного інституту Української Академії наук. Водночас працював викладачем у Баришівському технікумі. Там разом із ним співпрацював Микола Зеров. Саме завдяки йому, Бурґгардт змінив ставлення до української поезії. Раніше вона здавалася йому не перспективною, тому перші твори він писав німецькою. Але занурившись у чудодійне та багатогранне українське слово, він до кінця життя писав українською.

У ті буремні часи по всій території України раз у раз вибухали селянські повстання, які жорстоко придушувалися тодішньою владою. Першими “до стінки” потрапили представники інтелігенції – Грицько Чупринка, Олександр Мурашко, Лев Симиренко й Микола Леонтович.

У 1921-му заґратували й Освальда, його схопили прямо на вулиці під час прогулянки. Перевернули всю квартиру, шукали якісь документи, зброю, допитували. Бурґгардт ніяк не міг второпати, що від нього хочуть. Згодом з’ясувалося, що в Баришівці готувалися до заколоту, але хтось зрадив і доніс на повстанців. Тому вся українська еліта опинилася в тюрмі.

Лише за місяць, після втручання журналіста й громадського діяча Володимира Короленка, Освальда відпустили.

Але з того часу посилився тиск на українських митців – Драй-Хмару постійно цькували, Микола Зеров перебував на допитах, Максима Рильського заарештували. Всі друзі, зрештою, опинялися в червоних лапах енкаведистів.

“Коли в 1931 році на деякий час заарештовано Рильського, я відчув, що коло звужується, що готується новий похід проти інтелігенції, і грозова хмара не мине на цей раз неокласиків”.

Ці репресії змусили Бурґгардта емігрувати до Німеччини. Тут він остаточно усвідомив себе українським поетом. Твори – “Прокляті роки”, “Попіл імперій”, збірка “Каравели” – він присвятив своїм друзям. Майже всі його вірші пронизувала туга за Батьківщиною:

Ти втратив все, лише зірчасте небо, І де б ти не блукав, у кожнім краї
Мов плахту дорогу в дорогу взяв. Той самий напинається намет.
А що тобі бездомному ще треба? О, скрізь під рідним небом спочиває
Вже у дитинстві в ньому ти втопав. Жебрак, мандрівник, лицар і поет.

Вірші поета стали з’являтися на сторінках журналу “Вісник” у Львові. Центральною темою його творів стало трагічне знищення української культури.

Окрім віршів, Юрій Клен написав декілька літературознавчих праць, серед яких дослідження української літератури в діаспорі.

Із початком Другої світової поет працював німецьким перекладачем й потрапив до України. Тут він на власні очі побачив усі страхіття того періоду. Перебуваючи в Полтаві, він потрапив у ту ж саму камеру, де місяць просидів сам у 1921-му. Стіни каземату були покриті написами, що “залишили люди, які тут добували години свого життя перед розстрілом, і ми читали ті їхні останні слова, з якими вони зверталися до світу”.

Взимку 1942-го машина з перекладачем застрягла в сніговому заметі, тому Юрій пішки пробирався через кучугури й зрештою зліг із плевритом. Його відправили лікуватися до Німеччини, де й встановили новий діагноз – рак шлунку. За станом здоров’я комісували зі служби.

У 1943 році Юрій Клен викладав в Українському вільному університеті в Празі. Але після закриттям кордону з Німеччиною, поет разом із дружиною та дітьми перебрався до австрійського Інсбрука.

На одному з виступів у Таборі переміщених осіб Юрій Клен зустрівся із Наталкою Полонською-Василенко. Історикиня так описала цю зустріч:

“Читав тихим, наче приглушеним голосом, але по-особливому, індивідуально, властиво тільки йому, без афектації, не підносячи голосу, він вкладав у кожне слово стільки почуття і так викарбовував його, що навіть тепер, коли я сама для себе читаю “Попіл імперій”, я мимо волі надаю кожному рядкові тон, у якому читав його Юрій Клен”.

Але ще тоді, авторка відмітила, що поет мав дуже хворобливий вигляд і постійно кашляв. Згодом ця застуда, через ослаблений імунітет, переросла в запалення легенів, яке й звело в могилу Юрія Клена.

Помер поет 30 жовтня 1947 року в Ауґсбурзі.

Ігор Качуровський записав:

“Гарної передосінньої днини 1947 року ми з Борисом Олександровим проводили Юрія Клена із Зальцбурґа в напрямку австро-німецького кордону. Наші знайомі хлопці мали перепровадити його через той кордон, коли стемніє. Клен був (чи здавався) повний енергії, творчих сил, сподівань і задумів. У його наплечнику лежали й журнал “Літаври”, і щойно видана збірка Порфирія Горотака “Дияболічні параболи”. З цієї подорожі Клен уже не повернувся. І десь у перших числах листопада надійшла вістка, що він помер”.

Наразі не кожний читач знає ім’я цього поета. У школі вивчають лише уривок одного його твору – “Прокляті роки”. Збірка Клена була видана в Україні лише одного разу в 1991 році й перевидань не мала.

І знов (на літа чи віки?)
Зчорнілий край, дощами змитий,
І над полями вітряки…
Знов невідкличність і руїна…
О, казнь незримої руки!
О, четвертована, Вкраїно!