Український поет – зачинатель “празької школи” Юрій Дараган народився 16 березня 1894 року на Херсонщині. Батько не дожив кілька місяців до народження сина, тож осиротіла сім’я переїхала до Тифліса, бо мати була за походженням грузинкою. У 9 років Юрій Юрійович остаточно осиротів, опіку над ним взяла тітка. По її смерті, в 16 років переїхав до Петербурга до дядька.

Як казав сам Дараган , він читав книжки “запоєм”, а поезію любив до божевілля. В Петербурзі познайомився із Брюсовим, Бальмонтом, Блоком. Родичі матері були палкими шанувальниками театру, тому долучали племінника до мистецтва:

Бувало, підлітком виходиш так з театру –
Проспект знайомий вже не той,
Ще ніби Міфестофель вабить Марту,
Крадеться Фауст вуличкою тою.
Або Ромео щиро так кохає,
Або по ставку блисне ясна путь,
І Лоенгріна з радісного раю
Лебеді білі раптом привезуть…

Але дитинство разом із блиском софітів змеркло. Далі війна невідступно переслідувала його протягом подальших років – спочатку офіцер, учасник Першої світової війни у складі російської армії, а потім одразу – Української революції в лавах Армії УНР. Старшина армії УНР Юрій Дараган зі зброєю в руках прагнув відстояти незалежну Українську державу. Але зазнавши поразки у визвольних змаганнях він з іншими потрапляє у табір для інтернованих.

“Мандри” із табора в табір не лише не зламали, а навпаки, саме там до нього прийшла непереборна жага до творчості.

У Калішському таборі мешкало 12 тисяч людей. І згодом він перетворився на освітньо-культурний центр української еміграції. За участі Юрія Дарагана утворилося літературно-мистецьке товариство “Веселка”, пізніше цю назву матиме і журнал.

Леонід Куценко стверджував, що саме з “Веселкою” варто пов’язувати народження Дарагана як українського поета. Слабошпицький доповнив: “Дараган став своєрідним камертоном Празької школи. Можливо, всі його почули, бо були готові почути. Дараганове слово повело за собою всіх”.

Шамотіння шаршаве, шипшина…
Пу-гу!.. Лине в тугу, жахається ніч…
Довгі, чорні крила пташині
На Січ…
Ні душі… Ніч осіння…
Очерет, шамотіння…
Над лиманом завмерли
Зорі-перли…

Влітку 1922 року після таборів він виїжджає до Чехословаччини на навчання. Як напишуть свого часу, Дараган саме з цього літа заявить себе українським поетом. Саме тоді відбулася доленосна зустріч з Микитою Шаповалом, який став для Юрія справжнім янголом у житті. Саме він домігся призначення стипендії поетові, підтримував його літературні задуми в журналі “Нова Україна”. Там побачила світ подєбрадсько-празька добірка поезії з назвою “Дике поле” (Подєбради – це містечко в якому жив поет, і чимало віршів зі збірки були написані саме там). Центральним образом циклу виступає степ, як символ волі, необмеженого жодними перепонами існування, символ України.

Сирі закутки камер, голод і холод принесли Юрію не тільки літературну спрагу, а й тяжку хворобу. Через яку він не закінчить Український вищий педагогічний інститут імені Драгоманова у Празі. Документи з особової студентської справи більше нагадують лікарняну картку. Заява про відпустку на лікування, прохання матеріальної допомоги для оздоровлення в санаторії, заяви на перескладання іспитів… Попри те, що Юрій дуже хоті вчитися і тримався як міг інституту, за два з половиною роки сесію склав тільки за перший семестр.

Постійна боротьба з хворобою заважала і життю, і навчанню. А він не корився недузі. Мав багато літературних планів, виступив з ініціативою створення “Товариства взаємодопомоги бувших Українських Вояків” і статут товариства написав власноруч. В його архівах знайдено ще один статут, але вже для “Спілки українських військових демократів”, секретарем якої був сам. Ще Дараган постійний учасник літературних вечорів.

І поезія – він ні на мить не полишав її. Віршів ставало все більше і більше. Згодом вийшла книга “Сагайдак”. В “Празькому студентському віснику” були на неї такі відгуки: “Дараган – це одна з найкращих поетичних сил на еміграції. У нього любов до минулого українського народу лучиться з прекрасною кольористикою природи та внутрішньою гармонією настрою”; “Вся поезія Дарагана – поезія звуків, рухів, фарб. Душа приймає в себе світ безпосередньо… Дараган минулість малює, як сучасність: нічого надуманого, але все, як сучасне, живе”.

Юрій спішив жити і творити, він знав, що сухоти відміряли йому недовге життя, тому з усіх сил намагався встигнути зробити якнайбільше.

Загублений у лікарняній палаті, відірваний від світу, ув’язнений туберкульзом і прикутий до постелі, поет чекає вироку:

Впала зірка з луків раю.
Мертва зірка – бліде світло.
Пада у безмежжя краю,
Пада вічно в вічне житло,
Загробний плач її бринить,
Страшні ридання, стогін і біль:
“Коли ж урветься руху мить?”.

Юрій Дараган помер 17 березня 1926 року у туберкульозному диспансері “На Плеше”, у місті Плешове поблизу Праги. Похований на Ольшанському цвинтарі в Празі. Та на превеликий жаль, його могила втрачена. Бо за її догляд не сплатили кошти.

Внесок Юрія Дарагана в мистецький доробок Празької поетичної школи та всієї української літератури – надзвичайно вагомий. В тяжких умовах вимушеної еміграції він творив заради відродження української нації. У своїх поезіях створив образ ідеального українця, які всі сили віддає праці на користь своєї держави.

Адріян Прахов – білорус, який закохався в Київ

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]