Юрій Бойко-Блохін – видатний український вчений, громадсько-політичний діяч і теоретик українського націоналізму, який переважну частину свого життя був змушений мешкати закордоном, щоб уникнути репресій з боку радянського режиму. Німецька земля стала для нього другою Батьківщиною.

Юрій Гаврилович з’явився на світ 25 березня 1909 року в Миколаєві в робітничій родині. Про своє рідне місто він згадував так:

“Місто, в якому я народився – мальовничий куточок України з довгими скверами, засадженими розкішними акаціями, прямими, мов шнурочки, вулицями, бруківкою, порослою подекуди споришем”.

Батьки виховували сина в українському національному дусі, адже тато був членом миколаївської “Просвіти”, особисто знайомим із Миколою Аркасом. У дитинстві Юрій став свідком подій Української революції 1917-1921 років, неодноразової зміни влади в Миколаєві.

Закінчивши професійно-технічну школу, Юрій продовжив навчатися у Миколаївському, потім Київському й Одеському інститутах народної освіти (університети на той час були ліквідовані більшовицькою владою). 1931 року він закінчив Одеський інститут народної освіти та став дипломованим спеціалістом із філології та історії української літератури. Проте ще в період навчання пережив кількамісячний арешт за звинуваченням у причетності до сфабрикованої справи “Спілки визволення України”.

У 1930-х Юрій переїхав до Харкова, де займався науковою та викладацькою діяльністю. Але через наклеп однокурсника був звільнений з роботи без можливості навіть влаштуватися двірником:

“Я існував – і не існував, мене ніби не було. Ніхто з харківського інтелектуального світу зі мною з боягузтва не вітався”.

Зрештою влада дозволила йому працювати, і Юрій влаштувався спочатку шкільним учителем, а потім співробітником “Літературного журналу”. Написав кандидатську дисертацію, але через початок німецько-радянської війни в червні 1941 року захист не відбувся. Бойко-Блохін, усвідомлюючи репресивну й антинародну суть більшовицького режиму, вирішив не евакуйовуватися на схід і залишився в окупованому німцями Харкові.

В умовах нацистської окупації Юрій спочатку працював у харківській міській управі, де налагодив контакти з членами Організації українських націоналістів (мельниківцями) і вступив до лав ОУН. Захистив дисертацію у Харківському університеті.

У 1943 році перед радянським наступом Бойко-Блохін виїхав із Харкова до Києва, а потім до Львова. Вже там він почав працювати над теорією українського націоналізму. Але подальші воєнні події призвели до того, що довелося виїхати до Австрії, а відтак і Німеччини. Там вчений до кінця життя оселився в Баварії, у Мюнхені, який перетворився на один із провідних центрів української політичної еміграції.

У повоєнні роки Юрій Бойко-Блохін став професором і ректором Українського вільного університету, одним із засновників Української вільної академії наук в Аугсбурзі, габілітованим професором Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана. Читав лекції з філософії, історії і літературознавства. Входив до Проводу Організації українських націоналістів, а з 1984 до 1987 року був віцепрезидентом Української Народної Республіки в екзилі (на вигнанні) при президенті Миколі Лівицькому.

Бойко-Блохін одним із перших на високому науковому рівні розглянув питання про російську національну природу більшовизму. Він доводив, що більшовизм переміг і прищепився в Росії, бо є питомо російським явищем, яке відповідає світогляду та характеру росіян.

Досліджуючи український націоналізм, вчений визначив його метою здобуття самостійної і соборної Української держави. Ця мета, на його думку, може бути досягнута за умови, коли українська нація здійметься на найвищі щаблі духовної напруги, мобілізувавши свої позитивні традиції і розбудивши внутрішні приховані можливості. Визначальними принципами українського націоналізму Бойко-Блохін вважав: 1) обов’язковість здобуття українською нацією власної державності; 2) визнання духу, бажання й волі нації за її рушійні сили; 3) суверенність держави; 4) національний егоїзм. Поняття “нація” вчений визначав як велику групу людей, яких об’єднує спільність раси, мови, побуту, звичаїв, релігії, спільність історичних переживань, психологічного укладу й економічних інтересів.

Чотири томи вибраних праць Бойка-Блохіна (загалом 92 публікації різного періоду) побачили світ з 1971 до 1990 року. Це комплексне видання він називав “моїм паспортом у майбутнє української культури”. Але тільки відновлення незалежності України надало можливість знову побачити Батьківщину. Юрій Гаврилович відвідував рідну землю в 1992, 1994 і 1996 роках. Тут проводилися виставки його творів, наукові й творчі вечори. Останні роки життя вчений хворів. Він пішов у засвіти 17 травня 2002-го в Мюнхені, йому було 93 роки. На його честь 2016-го названо вулицю в Миколаєві.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram