Юлій Мейтус – корифей джаз-бенду та двох національних опер

Юлій Мейтус народився 28 січня 1903-го в сіренькому, провінційному Єлисаветграді, з якого талановиті люди завжди намагалися вирватися, але який залишає якусь незбагненну свою степову відзнаку на всіх, хто його полишає. На письменниках, на політиках, на музикантах. Щось тужливо-проникливе та водночас легковажно-веселе. Щось у характері та щось, як печать, на долі. Херсонська губернія на той час була однією з меж єврейської осідлості, тому різного сорту їхнього населення в кожному з міст та містечок, у Кропивницькому, зокрема, часом сягало до світових воєн щонайменше третини населення. Юлій Сергійович народився в єврейській родині.

1919 року, у пік змагів за волю України, шістнадцятирічний підліток закінчив музичну школу по фортепіано в класі тридцятиоднорічного Генріха Нейгауза. Те, що чинилося довкола в 1917-1921 роки не могло лишити байдужим юного музиканта.

Навесні 1919 року Єлисаветград ненадовго, але суттєво для євреїв, яких недалекоглядне містечкове отаманство призначило відповідальним за всі наші селянські лиха, опинився в складі держави отамана Никифора Григор’єва, що розпростерлася від своєї столиці Олександрії на півночі до Одеси на півдні. Тому не засуджуймо жорстко тремтливу ніжну композиторську душу, що Юлій пристав до частин Першої кінної армії Будьонного, яка невдовзі успішно “осоромиться” в Польщі, а не, скажімо, війська УНР.

Так сталося, що Юлій Мейтус був піаністом при політвідділі будьонівців, він мав організовувати концерти для червоноармійців. Зрештою, мабуть, не є особливо дивним, що, крім трьох “проукраїнських”, лібрето трьох інших опер містять відверто пробільшовицьку тематику: митець, приречений на 70 років життя із відведених йому 94-х, навряд чи за тамтого режиму мав би хоч якийсь успіх. А музикант, на відміну від поета, якому для творчості достатньо олівця та шмата паперу, має тягати за собою щонайменше рояль, якщо не оркестр.

У 1931 році Юлій Ментус закінчив Харківський музично-драматичний інститут по класу композиції Семена Богатирьова. Лихоліття Другої світової провів у Ашгабаді й Іркутську. Як Шевченко створив казахське образотворче мистецто, так Мейтус – туркменську національну оперу. Українцем написані три тюрські опери: “Абадан”, “Лейлі і Меджнун”, “Махтумкулі”. А от “Гайдамаки” – данина ностальгії за землею, де народився, вони написані на “партійному засланні” в Сибіру, в Іркутську.

Композитор Юлій Мейтус – заслужений діяч Туркменистану (1944) та України (1948). Лавреат Держпремії СРСР (1951), Шевченківської премії (1996). Народним артистом України, як і шевченківським лавреатом, видатний композитор став на диво пізно – 1976 року. Це свідчить, що особливо часто віншувати фундатора українського джаз-бенду (1924-го Юлій Мейтус створив один із перших в СРСР джаз-бендів) та модерної української опери особливо не поспішали.

Юлій Мейтус, іменем якого 1999 року названа одна з вулиць Києва, крім опери, яку він творив у чотирьох жанрах (побутову, історико-епічну, романтично-казкову та героїчну), є автором близько 300 вокальних композицій. Зокрема романсів на слова Лесі Українки, Івана Франка, Тараса Шевченка, Володимира Сосюри, Андрій Малишка, Павла Тичини, Дмитра Павличка. Багатьох інструментальних і хорових творів. Тому-то в Кропивницькому, в стінах Музичного коледжу, де вчився Мейтус, рік від року навіть із тремтом очікують на фестиваль-конкурс української академічної музики “Класик-проєкт” імені Юлія Мейтуса. Це справжній майданчик, де класика реально царює і справді заворожує.

22 листопада 2016 року було затверджено положення про Всеукраїнський фестиваль-конкурс української академічної музики “Класик-проєкт”, присвячений пам’яті Юлія Мейтуса, одного з найвидатніших з-поміж композиторів із центру України. Хоча, мабуть, “найвидатніший із-поміж”, не зовсім точне визначення. Адже Кропивницький – хоч і не Київ або Львів, і все-таки є містом, позначеним особливістю та перебуванням у ньому особливих людей.

Узяти хоча б враження від площі Героїв Майдану, з велетенським жовто-чорним гербом із орлом, що викликає певні наступальні, а ніяк не “пораженческі” алюзії, та колосальної величини чорно-червоним прапором, що майорить у серці степової столиці. Або архітектура, через яку центр міста дивовижно нагадує Санкт-Петербург. Бо так воно і є, не тільки найкращу професуру за царської та совіцької імперій засилали в “провінційний” Єлисаветград. Але архітектором у ХІХ сторіччі тут встиг попрацювати брат письменника Достоєвського.

Та й видатний Ференц Ліст (є такий місцевий міт) свій останній і найкращий концерт перед смертю зіграв саме в місті, якого за видатну заслугу корифейства в національному театрі увічнили нині назвою Кропивницький. Тут народився Генріх Густафович Нейгауз, ім’я якого носить місцевий КМК – Кіровоградський музичний коледж, одна з візитівок міста й усього регіону.

І в цьому місті народився, Юлій Сергійович Мейтус – автор 17 опер, із-поміж яких і “Гайдамаки” (1940-1941) на вірші Шевченка, і франкове “Украдене щастя” (1958-1959) за лібрето самого Максима Рильського, і “Ярослав Мудрий”(1972), і зрештою тематично світового масштабу опера “Антоній і Клеопатра”, написана за чотири роки до смерті.

Микола Хвильовий. Плата за романтику

Василь Кожелянко і парад українських націоналістів на Красній площі