Юліан Буцманюк – живописець, графік, монументаліст народився 3 липня 1885 року в селі Сморжів, що тоді належав Австро-Угорщині (нині Радехівський район Львівської області). Батько хлопчика був сільським вчителем, та ледь малому виповнився рік – відійшов у засвіти. Овдовіла жінка разом із малям перебралася до Львова. Там минуло його дитинство. Освіту здобував у місцевій гімназії, а також навчався в школі при Промисловому музеї. Коли ж і мати залишила цей світ, хлопцеві довелося самотужки заробляти гріш на прожиття.

Завдяки вродженому таланту до пензля, навіть без фахової освіти отримав роботу – разом із іншими розмальовував бічну наву (поздовжня або поперечна частина простору монументальної споруди, що розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою або аркадою) латинської катедри. Потім йому доручили розписати святилище церкви невеличкого містечка на Тернопільщині. Художник-самоук чудово впорався із завданням. Священником тієї церкви був Ксенофонт Сосенко, брат відомого на Галичині монументаліста, реформатора церковно-декораційного малярства Модеста Сосенка. Побачивши хист Юліана, художник взяв його до себе в учні.

У 1908 році Буцманюк став студентом Академії мистецтв у Кракові (нині Академія образотворчих мистецтв імені Яна Матейка). Цьому посприяв митрополит Андрей Шептицький. Йому дуже сподобалися роботи Юліана, і він призначив стипендію для навчання. Єдина умова, яку завжди ставив меценат перед своїми підопічними – по завершенню навчання повертатися на Батьківщину, і своїм талантом прославляти рідний край. Молодий художник не тямив себе від щастя, у листі-подяці до митрополита він писав, що немов “у раю”.

Під час навчання Буцманюк долучився до розпису каплиці Покрови в церкві Різдва Христового у місті Жовква. Окрім того, приєднався до реставраційних робіт у Маріацькому костелі в Кракові. Коштом Шептицького, Юліан у 1912 році відвідав Мюнхен, Рим, Флоренцію, Мілан. За два роки студент закінчив академію. Завдяки блискучим успіхам у навчанні, австрійський уряд виділив для Бацманюка стипендію для освіти за кордоном. Художник уже марив Італією, але вибухнула Перша світова війна, яка сплутала всі плани. Проте Юліан, не вагаючись ні на мить, став до лав січових стрільців. Досить несподівано для самого себе він став фронтовиком, бійцем першої в новітній історії української військової частини, учасником національно-визвольної боротьби. Але й тут він знайшов реалізацію для свого фаху, оскільки створював агітаційно-пропагандистські матеріяли, робив ілюстрації для військових видань, фотографував місця боїв, робив портрети колег.

Саме він, Юліан Буцманюк, став ініціатором створення “Пресової Кватири” – органу УСС, який займався інформаційною та агітаційно-пропагандистською діяльністю як серед січового стрілецтва, так і серед мирного населення і військовополонених, а також збирав матеріяли для історії бойового шляху УСС та їхніх традицій. Завдяки діяльності “Пресової Кватири” бойовий шлях “усусів” було добре задокументовано, що стало неоціненною послугою для майбутніх поколінь істориків.

Художник у той період створив чимало портретів стрільців і старшин. Проте він не тільки займався картинами та малюнками, а й фотографією. Він зафіксував на фотоплівку не лише бойові походи, а також звичайне буденне життя вояків, свята, відпочинок тощо. Проте ті світлини, які оголювали всю сутність війни – жахали, їх публікували у часописах. Окрім того, Юліан створив серію поштівок на стрілецьку тематику, які вийшли у світ взимку 1915 року, а також був автором ряду відзнак УСС.

У 1920-х Юліан потрапив до чеських таборів. А коли їх ліквідували, то художник вирішив удосконалити свої знання в Празькій академії мистецтв. Отримавши диплом – повернувся на Батьківщину.

Із 1927-го у Львові розпочалася педагогічна діяльність художника. Він викладав малювання в товаристві “Рідна школа”. За декілька років Юліан повернувся до розпису храму в Жовкві. Його вітражі стали класикою вітчизняного мистецтва. На стінах церкви Буцманюк увіковічив історію України. Такий художній прийом не новий, на території Західної Европи є чимало храмів, які оздоблювали в такий спосіб. Але завершити роботу йому не вдалося, знову втрутилася війна. Друга світова примусила Юліана емігрувати. Спочатку до Кракова, потім до Відня, Мюнхена, зрештою митець опинився аж в Едмонтоні (Канада).

Саме тут, далеко від рідного краю художник реалізував ще один задум – розписав катедральний собор Святого Йосафата. Ці розписи мають український національний характер, що мало служити моральною підтримкою для сотень тисяч українців, які опинилися так далеко від Батьківщини. Окрім того, Юліан долучився до створення українських мистецьких структур і приватної рисувальної школи.

Художник помер 30 грудня 1967 року. Похований у Едмонтоні.

У сучасній Україні творчість Юліана Буцманюка відкривають заново, адже протягом багатьох десятиліть про неї було практично невідомо широкому загалу. Дуже мало його творів зберігаються нині в музеях нашої країни. Найбільший витвір таланту Буцманюка можна знайти у Жовкві. Це розписи церкви Пресвятого Серця Христового. Щоб побачити їх, щороку сюди приїжджають тисячі людей зі всього світу.

До 1952 року твори художника зберігалися у Львові, у музеї, який створив Андрей Шептицький. А потім радянська влада вирішила їх увіковічити на власний манер – полотна Буцманюка, як і тисячі інших робіт українських митців винесли на подвір’я і спалили.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram