Складно знайти в сучасній Україні людину, яка б не чула про Миколу Міхновського та його “Самостійну Україну”. Однак насправді не він був першим, хто сказав пророчі слова: незалежній Україні – бути. Цим першим за п’ять років до Міхновського став Юліан Бачинський. Що найцікавіше – соціал-демократ, який з цікавістю ставився до ідей Маркса й Енгельса. І сьогодні в Україні практично непомітно минає 150 річниця від його народження.

Юліан Бачинський з’явився на світ 28 березня 1870-го в селі Новосілка, неподалік кордону Австро-Угорської імперії з Російською (нині це Підгаєцький район Тернопільської області України). Батько, Олександр Гаврилович, був відомим греко-католицьким священником, доктором богослов’я. За своїми політичними переконаннями він тяжів до народовців, але намагався їх помирити з галицькими москвофілами, тому все життя залишався “між двома таборами”.

Юліан, на відміну від батька, сформувався як цілком світська людина, вельми далека від церкви. Він закінчив гімназії у Львові й Дрогобичі та юридичний факультет Львівського університету, після чого зайнявся адвокатською практикою. Ще з підліткового віку був добре знайомий з Іваном Франком і, не в останню чергу завдяки його впливові, долучився до політичної діяльності українців підавстрійської Галичини.

У жовтні 1890 року Юліан взяв участь у заснуванні першої в історії української політичної партії – Русько-української радикальної партії (РУРП), лідерами якої стали Іван Франко, Михайло Павлик, Євген Левицький, Кирило Трильовський. В основі партійної програми був демократичний соціалізм. Молодий Бачинський захопився цією популярною в тодішній Европі ідеологією. Він перекладав українською мовою твори Фрідріха Енгельса, багато читав Карла Маркса.

Поступово визріли розбіжності між молодшим поколінням діячів, яке представляв Бачинський, і старшим, яке представляли Франко, Павлик, Драгоманов. Юліан згадував:

“Ті непорозуміння виходили з принципіяльних різниць: “молодші” освітлювали всі справи економічного, суспільного і політичного життя українського зі становища матеріялістичної історіософії і як такі були приклонниками так званого наукового соціялізму, – “старші” знову були – так сказати б – сентиментально-філянтропійні демократи і в своїй історіософії схилялися до так званого утопійного соціялізму”.

Згодом це призвело до розколу РУРП на Українську соціал-демократичну та Українську націонал-демократичну партії. Але позиції соціал-демократів у підавстрійській Україні були значно слабшими.

1895 року вийшла друком праця, яка забезпечила імені Юліана Бачинського безсмертя – “Україна irredenta”. За життя автора вона побачила світ ще двічі – у 1899-му і 1924-му. Саме на її сторінках він уперше, із позицій соціалізму та економічної теорії, обґрунтував необхідність і неминучість створення незалежної Української держави. Пропонуємо вашій увазі кілька найголовніших цитат із твору:

“Боротьба економічна переходить рівночасно в боротьбу національну. Адже тут [в Галичині] стоять проти себе і дві народности: велика господарка — Поляки, середна — “Русини”… Сила матеріяльна по стороні Поляків, але сила чисельна — по стороні “Русинів”… Національна свідомість от і знайде тепер вперве серед “руських” мужиків — як взагалі можна буде ще називати їх “мужиками” — ґрунт для себе, вона станеть ся сильною зброєю в їх економічній боротьбі, отже і пічне сильно серед них розвивати ся”.

“І настане боротьба, боротьба о існованє двох капіталів — українського і польського, боротьба за екзистенцію двох однородних суспільних кляс — української буржуазії і буржуазії польської… І національний антаґонізм дійде зеніту… А рівночасно зацвите багацтвом і українська література і українська штука [мистецтво], пічне цвисти між “Русинами” і наука… А тоді і розпічнеть ся поворот “заблудших”, сполячених синів на лоно покинутої колись ними “дорогої матери Руси-України”… Одна ще зістала ся польська твердиня — Львів! Хто знає… може на “вічну” памятку побіди, поставлять “Русини” на однім з львівських майданів бронзовий памятник Хмельницькому… Між тим, на дневнім порядку буде вже стояти справа політичної самостійности українського народу, справа незалежности — національної української держави”.

“Політична самостійність України, т. є політична відрубність України не лише від Польщи, але і від “Великоруси”, узасаднена тим, що не лише одній Польщі, але і “Великоруси” виставлена вона на жир, обі вони тягнуть з неї поживні для себе соки… Отже таке становище, яке займе Україна супроти Польщи, таке саме становище буде вона мусіла заняти і супроти “Великоруси”. Як проти Польщи, так і проти “Великоруси” буде мусіла виступити до бою; від обох тих націй буде мусіла добивати ся політичної відрубности, політичної самостійности. Політична самостійність України, то conditio sine qua non [необхідна умова] єї економічного і культурного розвитку, умова взагалі — можливости єї існованя”.

“Боротьба за політичну самостійність України не відносить ся також виключно лише до Українців-народу, а взагалі, до всіх, що замешкують Україну, без огляду на те, чи се автохтон-Українець, чи кольоніст: Великорос, Поляк, Жид чи Німець. Спільний інтерес з’українщить їх, змусить їх усіх стати українськими “патріотами”.

З висоти сьогодення Юліана Бачинського можна назвати справжнім провидцем. Адже він у далекому 1895 році передбачив і подальше загострення польсько-українських протиріч, і збройну боротьбу українців у XX столітті як проти російських, так і проти польських поневолювачів, і виборення політичної незалежності України, і підсумкову перемогу в Галичині українського національного руху над польським, і те, що в боротьбі за незалежність України братимуть участь всі патріоти незалежно від їхнього національного походження – те саме, що відбувається зараз на сході нашої держави. Бачинський передбачив навіть те, що у Львові – тодішній твердині польського руху в Східній Галичині (поляки на 1900 рік становили 50% мешканців, а українці – лише 20%) стоятиме пам’ятник Богданові Хмельницькому. Щоправда, не з бронзи й не на майдані, а в Парку культури та відпочинку, названому на його честь.

Але не тільки працею “Україна irredenta” відомий Бачинський. Він написав публіцистичну книгу “Ґльосси” (1904), об’ємне дослідження “Українська імміґрація в З’єдинених Державах Америки” (1914), критичні замітки “Большевицька революція і Українці” (1925). В останній із цих робіт Юліан Бачинський констатував крах ідеї світової комуністичної революції та повернення СРСР до “капіталістичної системи господарського життя” та нормальних взаємовигідних відносин із капіталістичними країнами. Він і тут передбачив майбутнє – новий етап боротьби українців з “московською національною психікою”. На думку Бачинського, тільки від міри життєздатності українського народу залежатиме, чи здобуде він перемогу, чи залишатиметься “рабом Москви”.

Під час Української революції 1917-1921 років Юліан Бачинський керував дипломатичною місією Української Народної Республіки в США. Він прибув до Вашингтона 1 серпня 1919 року і залишався на посаді до грудня 1921-го. Протягом цього часу провадив активну інформаційно-пропагандистську роботу, намагався об’єднати зусилля української діаспори, отримати фінансову допомогу для української армії. Але через цілковите припинення фінансування внаслідок втрати урядом УНР контролю над територією України був змушений припинити роботу своєї місії та повернутися до Европи.

Фінал життя Юліана Бачинського був трагічним і подібним до долі родини Крушельницьких. Відбувши ув’язнення в Польщі за зберігання в себе примірників книги “Большевицька революція і Українці”, він вирішив за краще переїхати до Радянського Союзу. 1933 року опинився у Харкові, де влаштувався на роботу в редакції “Української радянської енциклопедії”. Та вже 6 листопада 1934-го, водночас із Антіном Крушельницьким, заарештований і невдовзі засуджений до 10 років таборів за буцімто приналежність до мітичного “Об’єднання українських націоналістів”. Різниця полягала лише в тому, що Антіна Крушельницького та п’ятьох його дітей розстріляли. А Юліан Бачинський помер у таборі 6 червня 1940 року в Карелії або поблизу Ленінграда. Йому було рівно 70.

Так закінчився життєвий шлях мислителя, який 125 років тому вперше у світі обґрунтував необхідність створення незалежної Української держави, але на схилі років повірив у можливість співпраці з російським більшовизмом.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram