18 жовтня 1868 року народилася письменниця, фольклористка, педагогиня й громадська діячка Євгенія Іванівна Ярошинська. Вона разом із Ольгою Кобилянською стояла біля витоків жіночого руху в Галичині та на Буковині, фіксувала яскраві зразки народної творчості, активно займалася просвітницькою роботою. Не зважаючи на це, її біографія залишається недостатньо вивченою і маловідомою суспільству.

Дитинство Євгенії минало в мальовничому селі на Кіцманщині, що на Буковині (нині Чернівецька область). Окрім неї в Ярошинських було двоє синів й ще одна донька. У той час вищу освіту намагалися дати насамперед хлопцям. А дівчат, як писала Ольга Кобилянська, навчали господарству, шиттю, краснописанню. Особливу увагу приділяли вивченню святого письма, грі на музичних інструментах, поверхнево навчали французької. От і вся освіта тогочасної панянки. Їх змалечку виховували як домогосподарок, які будуть опікуватимуться домом, дітьми й будуть завжди за своїм мужем. (Не дарма ж письменниця у творі “Царівна” актуалізувала питання, де головна героїня говорила, що не хоче бути панею по лікарю, а хоче “бути собі ціллю”).

Отаку дівочу освіту отримала й Євгенія, закінчивши шість класів гімназії. Вона хотіла вчитися далі, але чудово розуміла, що до вишу їй зась, тому тамувала літературний голод самотужки. Книжки стали її університетом, від читання дівчину неможливо було відірвати. Прочитане – занотовувала. Не маючи змоги читати в оригіналі, читала в перекладі французьких та англійських письменників. А вже німецькі твори видатних літераторів читала в оригіналі, бо як сама писала: “Моє образованє було виключно німецьке, бо хоть в нашім домі говорилось по-руськи, то, пішовши до шкіл в Чернівцях, не чула-м нічого про руськість, бо там все було німецьке”. Сама вивчила чеську, болгарську та польську мови.

Свої перші праці Євгенія опублікувала в 1886 році, її твори були написані німецькою.

Любов до української літератури Ярошинська відкрила завдяки україномовній газеті “Буковина”, яку заснувало літературне товариство “Руська бесiда” на чолі із Юрієм Федьковичем в Чернівцях. Цей часопис згуртував навколо себе найкращих письменникiв Буковини. Але саме Федькович став справжнім ментором українізації Євгенії. Завдяки йому вона познайомилася з творами Івана Котляревського, Євгена Гребінки, Григорія Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Тараса Шевченка, Івана Франка. Це знайомство переросло у справжню закоханість в українське слово.

Щоб детальніше вивчити життя народу і його духовність, Ярошинська почала збирати фольклорні матеріали.

“При сій наго­ді відкрився мені весь скарб народної словес­ності, вся краса народної мови і поезії. Я пізнала, що сей наш народ мав великі інтелектуальні здібності”, – писала фольклористка.

Завдяки наполегливій праці Євгенія зібрала 150 пісень і надіслала їх до Чернівців на конкурс “найкраща збірка народних пісень”. Вона перемогла, але збірник не опублікували, бо не було грошей.

На щастя, Ярошинська не зупинилася й продовжила свою роботу. 450 пісень було впорядковано до нової збірки, яку вона відправила до Львова, але цього разу збірку не те що не надрукували, а й взагалі залишили без відповіді.

Але письменниця не втрачала надії й відправила рукопис до Російського географічного товариства в Петербург. І нарешті її працю відзначили. 22 грудня 1888 року за збірку “Пісні буковинсько-руського народу з-над Дністра” Євгенію нагородили срібною медаллю та 500 карбованцями. Утім збірку й цього разу не надрукували.

Фото: Учасники та учасниці з’їзду українських письменників з нагоди 100-річчя виходу в світ «Енеїди» Котляревського, 1898 р: Сидять у першому ряду: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. Стоять у другому ряду: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. Стоять у третьому ряду: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Йосип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лукіянович, Микола Івасюк. /Вікіпедія

У 1880-90-х роках письменниця окрім пісень почала збирати зразки народно-прикладного мистецтва – малюнки вишивок, писанки, предмети одягу. До цієї колекції також додалися народні описи про небесні світила, легенди, календар народних свят і навіть гербарій лікарських рослин із детальним описом і поясненнями. Замальовки з української вишивки, які копіювала Ярошинська, неодноразово публікувалися в чеських та німецьких журналах.

Влітку 1891 року Євгенія разом із діячами української культури Галичини поїхала до Праги на етнографічну виставку. У чеській столиці Ярошинську вразили місцеві мешканки, які були реалізовані не тільки в побутовій сфері, а і в соціальній та культурній. Приклад чешок надихнув фольклористку зайнятися громадською діяльністю. Євгенія стала однією із найактивніших членкинь товариства “Жіноча громада”. Окрім цього, організувала центри жіночого руху в селах.

До того ж, Євгенія боролася за права дітей отримувати освіту рідною мовою й потроху вчителювала, намагаючись у своїх вихованцях заронити зерня любові до своєї землі й народу. Усю любов, знання й натхнення вона віддавала не лише дітям, а й їхнім батькам, якщо траплялася така нагода.

Натхнення для своєї творчості вона черпала з криниці народної поезії та неповторних українських образів. Творчий спадок Євгенії налічує оповідання, казки, новели, нариси й повісті. А також статті на фольклорно-етнографічну тематику, збірки пісень тощо.

У неї було ще так багато задумів, натхнення й бажання працювати, але доля вкрай несправедливо обійшлася з молодою жінкою. Їй було всього 36 років, коли за лічені дні згоріла від перитоніту. 21 жовтня 1904 року в стінах шпиталю відійшла у засвіти Євгенія Ярошинська. Її поховали в родинному склепі на Руському кладовищі в Чернівцях.

Емансиповані українки. Як наші жінки боролися за місце під сонцем

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram