Цензура Вікіпедії як тест на диктатуру

Євген Букет. Цензура Вікіпедії як тест на диктатуру. Фото з відкритих джерел

Блокування окремих інтернет-сторінок урядами різних країн набуває масового характеру. Важко не погодитися, що в кожному конкретному випадку влада тієї чи іншої країни діє на підставі власних інтересів, а виправдовує зазвичай свої дії гаслами “національної безпеки”.

І справді, за останні десять років Інтернет перетворився на повністю контрольоване в межах законів окремих країн середовище. Якщо до 2007 року науковці впевнено заявляли, що цензура в Інтернеті в принципі не можлива, бо кожне блокування сайту можна обійти за допомогою спеціальних програмних засобів, то вже 2011 року навіть ЮНЕСКО змушена була визнати, що контроль інформації в Інтернеті є реальністю і активно впроваджується. А отже, віртуальний простір не гарантує повної свободи слова та вільного отримання інформації.

Можливо, це стане для декого новиною, але у списку “Ворогів Інтернету”, який веде відома організація “Репортери без кордонів”, окрім Білорусі, Росії, Китаю, Куби, Північної Кореї, Туркменістану, В’єтнаму та інших країн зі специфічними силами при владі, присутні і Сполучені Штати Америки, і Великобританія. Тому не варто обурюватися через те, що керівник німецького відділення “Репортерів без кордонів” Крістіан Мір нещодавно назвав “неприйнятною атакою на свободу слова і свободу інформації” заборону російських соцмереж в Україні.

Коли блокуються, приміром, порносайти чи інші ресурси, що суперечать нормам моральності, – це має схвальну реакцію абсолютної більшості користувачів. Якщо ж маємо справу із блокуванням торрент-трекерів або файлообмінників, які розповсюджують так званий “піратський” контент, – доходить до акцій протесту.

Взагалі кажучи, спроби видалити або обмежити доступ до певної інформації призводять лише до її більш широкого поширення. Наприклад, спроба обмеження доступу до фотографії, файлу або тексту призводить до дублювання даної інформації на інших серверах. Цей феномен отримав назву “Ефекту Стрейзанд” від інциденту 2003 року, коли акторка і співачка Барбра Стрейзанд звернулася до суду з вимогою стягнути з сайту Pictopia.com 50 мільйонів доларів, тому що фото її будинку було доступне серед фотографій узбережжя Каліфорнії. До того, як Стрейзанд подала позов, фотографія була завантажена із сайту всього шість разів, а в результаті поширення інформації про позов, фотографія будинку Стрейзанд уже через місяць була переглянута більше ніж 420 тисячами відвідувачів, а згодом ще й розтиражована безліччю газет у всьому світі. Подібна “хвиля” піднялася й після Указу Президента №133/2017 відносно не лише згаданих в Указі сайтів, а й способів обійти блокування.

Чи не найкраще “Ефект Стрейзанд” працює при спробах заблокувати вільну інтернет-енциклопедію Вікіпедію або окремі її статті. Відвідуваність ресурсу, що і без того є шостим за популярністю в світі, зростає у геометричній прогресії. Так, коли в серпні 2015 року “Роскомнадзор” намагався заблокувати статтю “Чарас” у російській Вікіпедії, вона зайняла друге місце в рейтингу найвідвідуваніших.

Зараз Вікіпедія заблокована в Туреччині (від 29 квітня), а також у Китаї (з червня 2015). Факти блокування окремих статей та цілих мовних розділів мали місце також у Великобританії, Франції, Ірані, Пакистані, Саудівській Аравії, Сирії, Таїланді, Тунісі, Узбекистані.

Значний резонанс і позитивний ефект мали свого часу протести спільноти редакторів Вікіпедії проти ухвалення законів, що обмежували свободу доступу до інформації у Італії (DDL intercettazioni, жовтень 2011), США (SOPA & PIPA, січень 2012), Україні (Закон про наклеп, жовтень 2012 та Закон про цензуру, січень 2014). Не принесли жодних суттєвих результатів подібні акції тільки в Росії, що й не дивно, як на мій суб’єктивний погляд.

Вікіпедія позиціонує себе як джерело неупередженої та підтвердженої належним чином інформації, “база знань” людства. Тому будь-яке блокування вільного доступу до цієї “скарбниці знань” розцінюється її творцями як прояв диктатури.

Майже 10 тисяч редакторів Вікіпедії уже підписали Петицію проти блокування Вікіпедії в Туреччині. Серед них я та ще 14 моїх колег з України.

У Петиції зазначається, що учасники руху Вікімедіа впевнені в тому, що всі люди заслуговують на доступ до незалежної якісної інформації тією мовою, яку вони самі вибрали і в тій формі, яку вони можуть використовувати. Поки що ми самі відповідаємо на побоювання з приводу наших матеріалів, уряди або корпорації не визначають зміст наших проектів. Остаточним арбітром в таких рішеннях, як правило, виступає консенсус спільноти, заснований на незалежних джерелах. Ми підтримуємо свободу слова і доступу до інформації…

Тому право на використання матеріалів Вікіпедії без будь-яких обмежень, принаймні поки що, є критерієм відкритого суспільства, демократично орієнтованої влади. Але наші цінності, вочевидь, програють перед реаліями глобальної інформаційної війни.