Євген Букет. Тернистий шлях до свободи панорами

Євген Букет. Тернистий шлях до свободи панорами. Фото toursdekiev.com.ua

Хто б міг подумати, що один із найкоротших в історії української законотворчості проектів Закону буде ось уже скоро як три роки бовтатися між комітетами і сесійною залою Верховної Ради України.

Мова про проект Закону України №1677 від 29.12.2014 р. “Про внесення доповнень до Закону України “Про авторське право та суміжні права” (щодо свободи панорами)”. Ну і що таке “свобода панорами”? – запитаєте.

Виявляється, що згідно чинного законодавства зображення жодної будівлі чи скульптури, створеної менше, ніж 70 років тому, не може бути опубліковане без дозволу автора або його нащадків з будь-якою метою, окрім інформаційної. Тобто, ви можете вільно робити фото і відео з будівлями і скульптурами для домашніх фотоальбомів, соцмереж та ілюстрацій інформаційних повідомлень у ЗМІ. Але друкувати фото будинків і скульптур в книжках, у тому числі в підручниках, науково-популярних і наукових журналах, на поштівках, показувати їх у кіно та ілюструвати енциклопедії, в тому числі Вікіпедію, можна лише за письмового дозволу автора твору. Інакше можна наразитися на судовий позов.

Подібні прецеденти були. Так, 2008 року скульптор Василь Бородай, автор скульптури “Засновники Києва”, отримав через суд грошову компенсацію за друк зображення цієї скульптури на обкладинці “Тлумачного словника української мови” (25 тисяч гривень від видавництва), на обгортці ковбаси “Сервелат Столичний” (авторський гонорар від виробника), на етикетці сиру “Подільський” (10500 гривень від виробника), на етикетці плавленого сирка “Київський” (9200 гривень від виробника), на обгортці ковбаси “Київська екстра” (15000 гривень за порушення авторського права і 2000 гривень моральної шкоди від виробника) та на етикетці сиру “Столичний” (25 тисяч гривень від виробника). Погодьтеся, майже 100 тисяч гривень за курсом 2008 року – гарна прибавка до пенсії скульптора. За це можна і посудитися.

До слова зазначу, що свобода панорами у світі радше виняток, ніж правило. Лише трохи більше 80 країн закріпили в законодавстві право на комерційне відтворення нерухомих об’єктів, що розташовані в публічних місцях, та й ті зазвичай із певними обмеженнями. Приміром, у США, Японії та Росії можна вільно фотографувати лише будинки, у балтійських країнах, Румунії та Болгарії – лише за умови некомерційного використання. А у Франції, Італії, Південній Кореї та більшості країн колишнього СРСР (окрім вищеназваної Росії, Молдови та Вірменії) свободи панорами як такої немає.

Законопроектом №1677 пропонується частину першу статті 21 Закону України “Про авторське право та суміжні права” “Вільне використання твору із зазначенням імені автора” доповнити одним єдиним пунктом такого змісту: “Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається відтворення будь-яким способом, крім механічно-контактного копіювання, творів образотворчого, ужиткового мистецтва, архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва, які знаходяться у громадських та публічно доступних місцях (за винятком експозицій виставок і музеїв), а також використання зображень, відеограм таких творів”.

По суті, йдеться про задоволення культурних потреб громадян України шляхом створення правової бази, яка обмежуватиме окремі майнові права авторів (які і так неможливо реалізувати внаслідок публічності розміщення об’єктів) на користь суспільства. Комерційне використання творів приверне увагу туристів (зокрема, іноземних) до сучасної архітектури та скульптури України завдяки путівникам, листівкам, відеороликам, які ілюструють відповідні об’єкти авторського права. Тому прийняття законопроекту дозволить прискорити розповсюдження інформації про Україну, а також сприятиме розвитку безкоштовних освітніх проектів, зокрема, Вікіпедії.

Те, що цей законопроект розглядається, – це вже успіх. Років 10 тому що таке свобода панорами можна було дізнатися тільки у Вікіпедії. Власне, Вікіпедія найбільше й страждає через відсутність цієї норми в законодавстві. Уже вилучені сотні (а може й тисячі) фотографій. Серед них майже всі пам’ятники Тарасові Шевченку (оскільки більшість із них встановлена після Другої світової війни), всі пам’ятники, присвячені Незалежності України, загиблим під час Голодомору та в Другій світовій війні, навіть радянська забудова “спальних” районів міст…

Закрити цю прогалину в законодавстві справа дуже важлива. А от як – вирішує кожна країна окремо. Згідно з висновком по законопроекту №1677 Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції пропонується “прибалтійський варіант” – свобода панорами за умов некомерційного використання творів, адже “позбавлення права суб’єкта авторського права отримувати винагороду у випадку комерційного використання його твору зі збереженням за ним його особистих немайнових прав може розглядатися як суттєве звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.

Втім, це ніяк не допоможе, а радше зашкодить Вікіпедії, яка допускає комерційне використання вмісту. Обійти цю норму тепер уже точно не вдасться. Але ухвалення цього законопроекту у будь-якій редакції поставить нове завдання для законотворців – врегулювати питання так званих “вільних ліцензій”, яке теж давно на часі. Тут і тексту, і часу на ухвалення потрібно буде значно більше, ніж у пропонованому проекті №1677. Адже в цивілізованих країнах уже давно кожен автор сам визначає на яких умовах він згоден поширювати продукт своєї інтелектуальної праці.

Може тоді законотворцям стане зрозуміло, що вільні знання, свобода панорами не звужують “змісту та обсягу існуючих прав і свобод”, а розширюють його, зобов’язуючи згадувати авторів при максимальних обсягах поширення інформації.

От тільки уявіть, скільки людей дізналися би, що автором скульптури “Засновники Києва” є Василь Бородай, якби закон зобов’язував вказувати це на етикетках сирів і ковбас, а також на книжках із вільно ліцензованими зображеннями!