Євген Букет. Генеалогія української преси

Євген Букет. Генеалогія української преси. Фото mediakritika.by

Жодна загальнодержавна газета чи журнал сучасної України, що веде свій родовід з першої половини ХХ століття, не може похвалитися безперервністю виходу і постійною назвою від часу створення. Всі без винятку видання радянської доби у різний час називали по-різному, об’єднували і роз’єднували з іншими виданнями, підпорядковували різним установам.

Де-факто, абсолютна більшість “найстаріших” українських газет і журналів безперервно видається тільки з середини 1940-х років, коли завершилася Друга світова війна. Інші – ще молодші, засновані або “відроджені” за часів Хрущовської відлиги (приміром, журнал “Всесвіт”, 1925 – 1934, з 1958) та Незалежної України (журнал “Краєзнавство”, 1927 – 1930, з 1993).

Проте журналісти, як люди творчі і небайдужі до минувшини, частенько намагалися продовжити родовід своїх видань бодай на кілька десятиліть, оголошуючи себе ідейними спадкоємцями і хранителями традицій видань довоєнного часу. Додавали по кілька чисел до загальної нумерації, “відроджували” колишню рубрикацію тощо.

Мода на “тяглість традицій” від перших років опісля жовтневого перевороту з’явилася в УРСР у 1960-ті, коли відзначали 50-річчя радянської влади та писали “Історію міст і сіл”, а разом з нею й історію всіх установ і організацій, включаючи й редакції засобів масової інформації. Так, на 11 сторінці 6-го тому “Української радянської енциклопедії” (К., 1981) було надруковано статтю тодішньої редакторки Інни Барвінок про газету “Культура і життя”. Саме там було вперше зазначено, що вона “виходила в Харкові під назвами: “Література, наука і мистецтво” (1923—24), “Культура і побут” (1924—28, як додаток до газ. “Вісті ВУЦВК”), “Література і мистецтво” (1929—30; в 1941—43 — спочатку в Ворошиловграді, потім в Уфі, Москві, Харкові, а з 1944 — в Києві з назвою “Радянське мистецтво”); в 1955—64 — з назвою “Радянська культура”, з 1965 — сучасна назва”.

Щось подібне відбулося в газеті “Сільські вісті”. Читаємо у тій же УРЕ: “Попередниками “Сільських вістей” були газети “Селянська біднота” (1920—21), “Селянська правда” (1921—25), “Радянське село”(1924—32), “Колгоспне село” (1933—34). З квітня 1939 газета видавалася під назвою “Колгоспник України”. Одночасно виходили газети “Тваринництво України” і “Радянський селянин”. У серпні 1949 всі ці три видання було об’єднано в одне — газету “Колгоспне село”. Сучасна назва — з квітня 1965″.

Таких прикладів можна наводити безліч, але назвемо ще лиш один. Газета “Вечірній Київ” згідно з УРЕ “виходить з 1.VІ 1951 6 раз на тиждень. Раніше друкувалась під назвами “Вечерний Киев” (1927-З0) і “Більшовик” (1932-39)”. У вересні 1988 року бюро Київського міськкому партії продовжило генеалогію “Вечірки” до більш давньої радянської вечірньої газети “Комунар”, котра почала виходити в Києві 21 лютого 1919 року.

Якось так склалося, що за незалежної України ця радянська концепція продовжувала жити в колективах. Редакції урочисто відзначали ювілейні дати, здебільшого не замислюючись над тим, що насправді вся описана вище послідовність “тяглості традицій” дуже умовна. Хоча б з огляду на те, що видавниче життя в Україні розпочалося значно раніше 1917 року…

Звісно, в радянській системі публічно заявити про якусь спорідненість з виданнями “старого, разрушенного до основания мира” означало підписати собі вирок. Але нині, відкинувши радянську політико-ідеологічну концепцію як хибну, і взявши за основу мову видання, його структуру, рубрикацію, зміст, назву та місце видання, можемо сміливо стверджувати, що окремі сучасні газети є спадкоємцями не лише і не стільки радянських пропагандистських газет, а й недержавної української преси.

У наш час особливо актуально відриватися від радянських “традицій”, шукаючи аналоги за вищеназваними критеріями в добі української державності 1917 – 1921 рр. і раніше. До подібних кроків читачі вже давно готові. Так, ще у 2001 році зміна початкового датування журналу “Український театр” із 1936 на 1917 рік була схвально сприйнята всією театральною спільнотою. А минулого року стало відомо, що прародичкою газети “Київська правда” була губернська газета Київщини “Голос соціал-демократа”, перший номер якої вийшов у світ 14(27) березня 1917 року.

В Україні ще з перших років незалежності маємо приклади відродження “дореволюційних” видань. Для прикладу можна згадати загальнополітичну газету “Рада” (засновану 1906-го Євгеном Чикаленком, відроджену 1991-го), першу київську недержавну російськомовну газету “Киевский телеграф” (засновану 1859-го О.-А. фон Юнком, відроджену 1994-го), лубенський “Хлібороб” (заснований 1905-го Миколою Шеметом, відроджений 1994-го), львівський мистецький часопис “Нова Неділя” (заснований 1911-го Василем Щуратом, відроджений 2005-го). Той же “Вечірній Київ”, який не боїться експериментувати із літочисленням, віднедавна почав відлічувати свій родовід з 21 грудня 1905 (3 січня 1906) року. Цього дня в Києві вийшов друком перший номер міської вечірньої газети під назвою “Вечерняя газета”. В ньому, зокрема, була інформація про хід революції 1905 року, за що царською владою наклад було конфісковано, а газету закрито “за шкідливий напрямок”.

105 років тому видатний український письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч Гнат Хоткевич, повернувшись із Галичини до підросійської України, заснував видавниче товариство “Культура і життя”. Він же в січні 1913-го за підтримки Павла Богацького видав чотири номери тижневика із назвою “Вісник культури і життя”.

Колаж із обкладинок перших і єдиних номерів тижневика, який редагував Гнат Хоткевич. Фото надане автором

Це видання пов’язує з сучасною газетою “Культура і життя” не лише співзвучне ім’я, місце видання, періодичність виходу, мова, а й майже тотожна рубрикація. Вочевидь, саме культурологічний бренд, вигаданий видатним Гнатом Хоткевичем, уже понад століття формує й наповнює цю інформаційну нішу. Тож, відновлюючи історичну справедливість, від 1 грудня минулого року загальнодержавна українська газета “Культура і життя” почала зазначати у вихідних даних, що заснована вона Гнатом Хоткевичем у січні 1913 року.

“Вісник Культури і життя” став подарунком Гнатові Хоткевичу на його 35-ліття, а повернення до витоків сучасної газети “Культура і життя” вочевидь є вагомим внеском у вінок пам’яті видатного подвижника української культури з нагоди його 140-річчя, яке на державному рівні відзначається саме цього року.