Євген Букет
Головний редактор газети "Культура і життя"

Євген Букет. Канон чи забобон?

Кладовище. Фото abmc.gov

В Україні триває поминальний тиждень: сім’ями люди йдуть на “гробки”, несуть на їжу і влаштовують “посиденьки” біля могил померлих родичів. На могилах залишають паски, фарбовані яйця, цукерки, печиво, горілку або вино. Ця традиція незмінна ще з язичництва. Вважається, що покійні на час “проводів” повертаються в цей світ і беруть участь у застіллі разом із живими. Пам’ятаю з дитинства ще одну деталь, якої зараз уже не дотримуються. Люди розкладали поминальний стіл тільки на землі, а не за столами, які зараз повсюдно встановлюють на кладовищах. Старші казали, що до столів не дотягуються діти, які померли маленькими. Щоби вони не вередували і не робили потім шкоди потрібно обідати саме на землі…

Якось перебуваючи в Криму, звернув увагу, що на місцевих цвинтарях хрести на могилах поставлені врізнобій – то в головах (як прийнято у нас), то в ногах небіжчика, причому, частіше в ногах. На Київщині, де я виріс, розташування хреста в ногах було можливим лише для поховань “нечистих” покійників. Такі могили обходили стороною.

Виявилося, що звичай ставити хрест у ногах походить з Росії і пояснюється тим, що небіжчик, дивлячись на залишену ним землю, завжди бачить хрест Господній перед собою і першим побачить саме його, коли відбудеться пророковане Біблією воскресіння померлих. На Київщині це інтерпретували так: покійник, у якого хрест стоїть у ногах, бачить його завжди перед собою і не зможе вийти з могили ані на поминальний тиждень, ані в час, коли померлі воскреснуть.

Мене неабияк зацікавила традиція розташування хреста, адже загальновідомо, що поховальний обряд в українців чи не єдиний, що не зазнавав жодних змін потягом століть. Знайти відповідь на це запитання виявилося не просто. Навіть священики, до яких я звертався в Києві, не могли аргументовано пояснити причини такої, на мій погляд, суттєвої відмінності у звичаях двох православних народів.

Виявилося, що московська церква – єдина в християнському світі, що ставить хрести в ногах. А на території України, за поодинокими винятками, хрести ставлять здебільшого в ногах тільки на нині окупованих територіях Донецької, Луганської областей і в Криму. У всіх інших православних, католицьких і протестантських країнах – хрест тільки в головах.

Християнський звичай ставити хрести на могилах вперше фіксується близько ІІІ століття в Палестині. За переказом, хрест, на якому був розіп’ятий Ісус, встановили на Голгофі саме в тому місці, де знаходилася голова померлого Адама. Кров Спасителя, потрапивши на голову першої людини, змила з людства первородний гріх. Це, як на мене, має глибокий сакральний сенс.

Тепер звернімося до російських джерел. Виявляється, що ще в середньовіччі традиції православної Росії не відрізнялися від загальносвітових. Так, у народній пісні про Степана Разіна є такі рядки:

“Схороните меня, братцы, промеж трех дорог:
Промеж Тульской, Петербургской, промеж Киевской.
В головах моих поставьте животворящий крест…”

Коли ж тоді виник такий своєрідний звичай у наших північно-східних сусідів? Відповідь я знайшов у виданні “Настольная книга священнослужителя” С.В. Булгакова, виданій 1913 року. Виявляється, що 1897 року за настановою “Церковних відомостей” – офіційного друкованого органу РПЦ, споконвічне правило християнського світу в Росії було змінено з поясненням, що Біблія не вказує, де саме ставити хрест, але слід відтепер ставити його саме в ногах небіжчика.

Хто і з якою метою запровадив такий звичай саме в Росії і саме перед початком ХХ століття – питання риторичне. Думаю, це відбулося не просто так: хтось просвітлений побачив скільки горя світові принесе цей народ і вирішив, що краще буде кожному адепту “русского міра” завжди бачити перед собою хрест.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.