Євген Букет. Від Бучача до Карловиць

Євген Букет. Від Бучача до Карловиць. Фото надане автором

Відповіддю на Андрусівський мирний договір 1667 року між Московією і Річчю Посполитою стало входження вже з наступного, 1668 року, української козацької держави Війська Запорозького до складу Османської імперії.

У війні, яка точилася між поляками і москалями з одного боку та українцями, кримськими татарами і османами з іншого, важливою віхою був Бучацький мирний договір – угода між Річчю Посполитою і Османською імперією, укладена 18 жовтня 1672 року в місті Бучачі чи його околицях. Договір був підписаний у час, коли османсько-татарсько-українські війська після серії блискучих перемог тримали в облозі Львів і готові були захопити всю Галичину.

За цим договором під пряму владу султана переходило Подільське воєводство Речі Посполитої, а решта українських земель повинна була перейти під управління гетьмана-санджакбея Петра Дорошенка.

Мало хто знає, що в другій половині XVII століття де-юре північний кордон Османської імперії мав досягати Перемишля, Мінська й Путивля. Але де-факто війська османсько-татарсько-запорозької коаліції, що воювали проти поляків і москалів, змогли взяти під контроль лише територію, що найпівнічніше впритул доходила до Білої Церкви.

Польський сейм так і не визнав Бучацького договору. Через це 1673 року розпочалася нова польсько-турецька війна за Україну, що завершилася підписанням 17 жовтня 1676 року Журавненського мирного договору, який послаблював умови Бучацького.

Окрім цього, на територію Війська Запорозького ще на початку 1674-го розпочався наступ московських військ, яких підтримували лівобережні козаки-сепаратисти. Під тиском їхньої облоги столичного Чигирина 9 вересня 1676 року гетьман Війська Запорозького Петро Дорошенко присягнув на вірність московському цареві перед стольником Г. Косачовим. Через десять днів Дорошенко разом із 2000 козаків прибув до табору ватажка лівобережних сепаратистів Івана Самойловича і московського боярина Григорія Ромодановського, де віддав лівобережному “гетьману” дві булави та інші клейноди, які прислав колись йому султан.

Саме тоді лівобережна “сепаратистська” Гетьманщина поглинула державу Богдана Хмельницького Військо Запорозьке, а ватажок промосковських козаків став носити титул Дорошенка – “гетьман обох сторін Дніпра”. До того ж, щоб позбавити Правобережжя людського ресурсу, Іван Самойлович провів у 1678–1679 роках першу в українській історії примусову депортацію населення, що залишилася в історії з назвою “Великий згін”. Було переселено козаків і посполитих усіх 11 правобережних полків…

Проте уряд султана Мегмеда IV не відмовлявся від своїх зобов’язань перед козацькою Україною. У 1677–1681 рр., підтримуючи “князя України і вождя Війська Запорозького” Юрія Хмельницького, вів спільно з українськими військами війну проти Московії. Але Хмельницькому, який був позбавлений людського ресурсу на Правобережжі, було важко протистояти ворогові. Тож ця війна успіху не мала і завершилась укладанням Бахчисарайського мирного договору, який закріпив лівобережжя Дніпра за Московським царством, а правобережжя – за Османською імперією.

Ханська (підосманська) Україна після підписання цієї угоди отримала нового гетьмана – молдавського володаря Георге ІІІ Дуку.

Дука звернувся до традиційних форм місцевого адміністрування, призначивши наказним гетьманом Івана Драгинича та відродивши на підосманській Україні козацькі полки. На козацькій раді поблизу Немирова обрано їх керівників. Полковником Корсунського полку став І. Губар-Бершадський (Губаренко), Черкаського – Вергун, Чигиринського – Уманець (за іншими даними, Гримбашевський), Білоцерківського – Стефан Куницький. Останній у липні 1683 року від імені ради правобережного козацтва попросився під владу польського короля, за що отримав від нього клейноди “гетьмана його королівської величності”.

Наприкінці 1683 року, на початку чергової 16-річної польсько-турецької війни, п’ятитисячне військо на чолі з пропольським гетьманом Куницьким здійснило похід через молдавські землі в буджацькі та білгородські степи. Пропольські козаки завдали поразки васалам Османської імперії, але на початку 1684 року їх самих було розбито у Молдові. Однак військова кампанія гетьмана Стефана Куницького, що відбулася взимку 1683–1684 рр., набула великого розголосу в багатьох країнах і ввійшла до світової історії. Цей похід був важливою ланкою політики християнських монархів Європи з оборони від експансіоністських намірів Османської імперії.

Про ці смутні часи, коли за спустошену війнами Правобережну Україну, де жили, образно кажучи, два українці, змагалися три володарі булави розділеного зовнішніми ворогами козацтва, народ склав прислів’я: “На два українці – три гетьмани”.

Завершилася 16-річна війна поразкою османів і міжнародним конгресом у хорватському місті Карловаць. Згідно з Карловицьким мирним договором, підписаним 26 січня 1699 року, вся територія Правобережної України поверталася під владу короля, а посада гетьмана Ханської України мала бути скасована. У червні того самого року Варшавський сейм ухвалив симетричну постанову: про ліквідацію козацьких полків у Київському та Брацлавському воєводствах.

Але козацька Україна натомість умов Карловицького миру не визнала і проголосила незалежність держави Війська Запорозького на чолі якої став гетьман український Самійло Самусь. Так починалася нова віха боротьби за вольності і права українців…