Євген Болюбаш. Що голові можна – то старості зась!

У неділю українці у 19 областях обирали 47 голів ОТГ. Фото з відкритих джерел

Гордо і впевнено країною крокує децентралізація. Ця новітня реформа супроводжується таким пафосом і розхвалюваннями, що мимоволі згадуються радянські «п’ятирічки». Процес, котрий, на думку наших турботливих політиків, має не лише «покращити життя уже сьогодні», а й неодмінно привести до омріяних європейських стандартів, фінансового зміцнення місцевого самоврядування тощо. Слуги народу так захопились реформою, що й забули заради кого і навіщо усе це робиться. На жаль, долі простих сільських людей, котрим жити у тих новостворених громадах, навряд чи були пріоритетними для мудрих реформаторів…

А що ж люди? Те, що левова частка податків тепер залишатиметься у громаді, котра зможе використовувати їх на свій розсуд, звичайно, добре, але й фінансування освіти та охорони здоров’я відтепер лягає на плечі місцевих бюджетів.

Раніше голова села мав достатньо повноважень, щоб розв᾿язувати проблеми громади. Закон «Про місцеве самоврядування» давав йому змогу бути господарем. Крім того, як показує практика, сільські депутати делегували йому ще й чи не третину своїх повноважень у різних сферах життя громади. Вже традиційно склалось, що зі своїми бідами, проблемами і негараздами люди йшли до нього. Він був і суддею у дрібних суперечках, і меценатом, і захисником. Був, бо мав достатньо повноважень, бюджет, раду та «виконком» – а отже, й повагу!

Тепер, щоб «вибити» кошти на своє село, старостам доведеться шикуватись у чергу з простягнутою рукою перед кабінетом голови громади, оскільки вплинути на рішення ради, маючи 2–3 депутатів (у кращому разі), вони фактично не можуть.

Мабуть, настав час додати у політичний словник України новий термін: адміністративна кастрація! Лиш цей вислів сповна характеризує процес перетворення сільського голови на старосту. Позбавлений майже усіх можливостей і ресурсів, які мав голова, староста громади нагадує цапа-відбуйвала перед людьми. Адже 60-річній бабусі не поясниш, що ти уже не голова, а староста, і що рішень ніяких ти більше не ухвалюєш. Не поясниш, що у тебе тепер немає ні бюджету, ні ради, ні виконкому. Що тепер усе, що ти можеш, це клопотати перед радою та головою об’єднаної громади, які містяться за десятки кілометрів від села, про вирішення її питання. І це за умови, що дочекається своєї черги. От така ось реформа!

Що ж виграли прості люди від децентралізації? Особисто у мене це питання залишається відкритим. Але є розуміння того, що кожен розсудливий сільський голова уникатиме адміністративної кастрації як тільки зможе і всіма правдами та неправдами відтягуватиме процес перетворення себе з господаря на цапа-відбувала перед людьми, або іншими словами, старосту.

Адміністративну реформу треба здійснювати, але в разі, якщо права старост не буде розширено, завершуватимуть її, мабуть, наші внуки…