Євген Болюбаш. Голодні реформи, або “квартет” по-українськи

Євген Болюбаш. Голодні реформи, або "квартет" по-українськи. Фото: John MacDougall/AFP

На кінець жовтня заплановано чергові вибори до ОТГ, що є ще одним кроком до омріяної нашими можновладцями адміністративної реформи. Однак, укотре замислюючись над процесом децентралізації в Україні, спадає на думку відома байка, герої якої були впевнені, що проблема невміння грати на музичних інструментах полягає у їхньому неправильному розташуванні. Так і у нас з українським селом.

Сама лише адмінреформа, на жаль, не дає відповіді на болюче та чи не найголовніше питання: як подолати безробіття на селі? Тому, з точки зору зайнятості, а отже і заможності населення, децентралізація виглядає як черговим намаганням влади вирішити питання “відсутності слуху завдяки перестановці музикантів”. Від таких змін гаманець селянина не потовщає, на столі їжа не з’явиться, дітей не нагодуєш.

Наведу деякі цифри та нескладні розрахунки, котрі проілюструють серйозність проблеми зайнятості серед селян.

Станом на 1 січня 2017 року кількість сільського населення України становила 13 102 229 осіб. Із них близько 7 860 000 (60%) – працездатне населення.

За даними державної служби зайнятості, у аграрному секторі наприкінці 2016 року було залучено 2 860 000 осіб. Учнів та студентів у селах налічується 680 000.

Пенсіонерів працездатного віку – 1 900 000. У сфері сільської освіти працює 210 000 викладачів. Приблизно стільки ж – у культурі та місцевому самоврядуванні. Сумарно селян, які працюють, налічується близько 5 860 000 осіб.

Постає питання, чим займаються ще 2 мільйони, або 25% селян працездатного віку?

Відповідь очевидна: через відсутність роботи ці люди змушені їздити на заробітки за кордон або ж шукати кращої долі у містах. Безробіття кожного четвертого селянина – одна з головних причин алкоголізму та злочинності на селі. А звідси й поступового вимирання українського села. Невже ця проблема не заслуговує на першочергову увагу влади?

Було б доцільно, якби процес децентралізації супроводжувався низкою змін та реформ, спрямованих на подолання безробіття на селі. Один із механізмів вирішення проблеми – забезпечення соціальної відповідальності фермерів та інших сільськогосподарських формувань. Логічним було б, щоб той, хто використовує землю селян, не лише раз на рік роздавав подачки у вигляді тонни-другої фуражного зерна, а й був зобов’язаний забезпечити робочими місцями тих, завдяки чиїй землі він отримує чималий прибуток.

А це, своєю чергою, можливо за умови впровадження різного роду переробок сільгосппродукції на місцях. Зрозуміло, що без політичної волі, належної уваги та сприяння фермеру з боку держави це лише мрії. Скажімо, сусідня Польща давно вже налагодила систему дешевих кредитів для сільгоспвиробника. Так чи не вся продукція там потрапляє на переробку, а не, як в Україні, експортується, у вигляді сировини. Маємо також досвід низки інших європейських держав, де сільгоспвиробник отримує суттєві дотації та преференції на ринку.

Той факт, що значна частина податків у ОТГ залишатиметься на місцях, заслуговує лиш поваги, однак, якщо не звернемо уваги на безробіття – то не за горами час, коли користуватися результатами децентралізації буде нікому.