Ярослав Окуневський – постать для України нетипова. Він був чи не єдиним відомим українцем, який став адміралом австро-угорського флоту. Але не тільки цим обмежувалася його діяльність. Військовий лікар і невтомний мандрівник, український патріот, Окуневський жертвував кошти на українську справу, займався публіцистикою і мемуаристикою. Відзначився подвижницькою працею в період Української революції 1917-1921 років.

Ярослав Іполитович народився рівно 160 років тому – 5 березня 1860-го в місті Радівці Герцогства Буковина (нині Сучавського повіту Румунії, неподалік кордону з Україною). Батько був священником і лікарем, добре знаним в окрузі та далеко за її межами. У родини в гостях бували Ольга Кобилянська, Леся Українка, Олександр Олесь, Іван Франко й інші видатні українці. Спілкування з ними привертало Ярослава до української культури.

Після завершення парафіяльної та семирічної шкіл Ярослав пройшов курс Коломийської гімназії. У 17-річному віці вступив на медичний факультет Віденського університету, де одразу приєднався до українського гуртка. Про це пізніше він згадував:

“Ми кинулися до читання нашої історії. Переходили ми в нашім розвитку і той період “обожання” всього мужицького. Не пошкодив він. Хоть у пізнішім життю ми тих ідеальних мужиків не знаходили, то се етнографічне “обожаннє”, винесене нами з читання Чубинського, Антоновича і Драгоманова охоронило не одного з нас від песимізму. Признаюсь, у наших молодих душах, що так і рвались доповнити прогалини своїх відомостей, многота того, чого ми не знали, а хотіли би знати, викликувала нераз розпуку і щирий плач. Ми всі – студенти бідних верстов. Кождий чув з болем, що на його університетську науку батько стягається і голодує не раз. Ту науку “хліба ради” треба було конечно довершити і то в приписанім часі”.

Відчуваючи матеріальну скруту, Ярослав погодився на пропозицію австрійського військового міністерства – отримувати від нього стипендію, натомість, після успішного завершення навчання піти служити лікарем на військово-морський флот. Тож із 1884 року Окуневський став корабельним лікарем на головній базі флоту в місті Пула (нині Хорватія), що на узбережжі Адріатичного моря.

Служба на флоті тривала понад три десятиліття. За цей час Окуневський відвідав багато країн Азії, Африки, Европи, служив на кораблях “Аврора”, “Мінерва”, “Радецький”, “Кайзер Франц Йосип І”. Був дуже освіченою людиною не тільки в медицині та військових науках, але й у географії, історії, навігації. Вільно володів кількома мовами, серед яких німецька, французька, англійська, італійська. Підготував статут медичної служби австро-угорського військово-морського флоту, пізніше взятий за основу багатьма іншими країнами. Був удостоєний орденів Австро-Угорщини, Німеччини, Іспанії, Китаю.

На початку Першої світової війни, 1 листопада 1914 року Ярослав Окуневський отримав звання генерал-майора морської медичної служби. Служив на посаді адмірала головного штабу флоту, головного лікаря та начальника Головної медичної служби військово-морських сил Австро-Угорської імперії. Він надзвичайно прихильно поставився до створення Легіону Українських січових стрільців, жертвував великі суми з власних коштів на його забезпечення. Створив і очолив Українську санітарну місію у Відні, став членом Союзу визволення України – політичної організації, що ставила за мету вибороти незалежну й соборну Українську державу.

Наприкінці 1918 року внаслідок поразки у Першій світовій війни Австро-Угорська імперія розпалася. Була проголошена Західно Українська Народна Республіка. Ярослав Окуневський палко вітав її створення і підтримував лідера ЗУНР Євгена Петрушевича. Невдовзі Окуневський став на чолі Державної медичної місії ЗУНР у Відні. Скориставшись своїми зв’язками в австрійській столиці, напрацьованими за десятки років служби, організував і відправив чотири санітарні ешелони для Української Галицької армії та Армії УНР, тим самим допомігши їм життєво необхідними медикаментами. Без цих поставок більшість українських військових частин могли втратити боєздатність. Крім того, він допоміг у комплектуванні частин морської піхоти УНР, насамперед 1-го Гуцульського полку морської піхоти. Вихідці із західних регіонів України, які мали досвід служби на австро-угорському військово-морському флоті, за сприяння Окуневського відправлялися в Україну.

1919 року Ярослав Окуневський повернувся в Україну. Оселився в місті Городенка (нині Івано-Франківська область). Розмірковуючи над причинами невдачі Української революції, в 1924 році писав:

“Задній розум усе ліпший як передній, а в українців найпаче. Критикувати усе легше, як самому робити. Критиканство – то наша українська сила. Це найбільший жаль, що ціла Соборна Україна із сорока мільйонів не видала із свого нутра Наполеона, або хоть Наполеончика. Француз Тьєр не тільки історію писав, але й історію Франції робити умів. Грушевський історію України пише, а робити її не потрафив. Наполеон І був малий ростом, а великий розумом. Між членами високої Директорії були люди дуже високого росту тай тільки! Петрушевич був би пречудним Президентом у впорядкованій республіці, може не гірший як Масарик. Джентльмен Петрушевич сів до стола в карти грати, а партнери його оказалися шулерами. Обіграли його фальшивими картами”.

В останні роки життя Ярослав Окуневський трудився в місцевій лікарні Городенки. Помер 24 жовтня 1929 року від хвороби серця. Хоча деякі джерела повідомляли про самогубство. Так, історик Володимир Дорошенко в 1955 році писав:

“Д-р Ярослав Окуневський був справжнім європейцем, незвичайно культурною і вихованою людиною. Завжди елеґантно, із смаком одягнений, він був зразком джентельмена. Втративши з упадком Австрії емеритуру, дуже бідував на старості літ і, не маючи сил знести злидні, а не можучи присилувати себе попросити допомоги у громади, наложив на себе руки”. Однак сучасні дослідження ставлять під сумнів цю версію.

Поховали Ярослава Окуневського в Городенці у родинному склепі, який був сплюндрований за радянської влади. У незалежній Україні київське видавництво “Темпора” перевидало його спогади під назвою “Листи з чужини”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram