Ярослав Томович Геляс – український актор, діяч культури, режисер-романтик, який сповідував у драмі яскраве театральне дійство. Завдяки йому соціально-побутові драми були переповнені емоційно зарядженими сценами, вир почуттів переповнював глядача, від неспокою і тривоги, розпачу і ненависті до романтики та ніжності. Сам режисер говорив:

“Помиляються ті актори, які намагаються відтворювати життя як воно є, змальовують своїх персонажів буденно-побутово. Сцена стає мистецтвом лише тоді, коли життя на ній протікає набагато інтенсивніше, ніж звичайно в побуті”

Народився Ярослав 21 листопада 1916 року в невеличкому селі Терпилівка на Тернопільщині в селянській родині. Окрім нього в сім’ї було ще шестеро дітей, але всі маленькі Геляси були обдарованими – малювали, співали, писали віршики.

Коли Ярославу виповнилося 18 років, один випадок перевернув усе життя. До їхнього села із виставою заїхав мандрівний театр. Дійства на сцені так захопили молодого хлопця, що він вимолював режисера Богдана Сарамаґу взяти до себе в трупу. Отримавши місце, Геляс сповна випив гірку чашу актора-мандрівника, до того ж початківця. Йому доводилося робити все – від співу в хорі до прибирання сцени, від помічника режисера до білетера, а грати приходилося навіть у конюшнях та кошарах. Але жага до сцени була настільки сильною, що актор з честю витримав усі випробування.

Зрештою отримав нагороду – його взяли до трупи Івана Тобілевича. На той час це був один із найкращих пересувних театрів на заході України. Хоча й тут, особливо взимку, побутові умови були важкі – холод у приміщеннях, що аж вода замерзала, та й мандрували здебільшого пішки.

Спочатку Ярослав грав епізодичні ролі, але якось його голос почув керівник театру Йосип Стадник і баритон молодого актора зазвучав на всю міць.

“Йосип Стадник був моїм першим учителем, під його орудою я пройшов велику школу акторської майстерності”, – так згадував Ярослав у своїх мемуарах.

У жовтні 1939 року на шпальтах газет з’явилося повідомлення про відкриття у Львові першого стаціонарного українського театру імені Тараса Шевченка (згодом Львівський державний український драматичний театр імені Лесі Українки). Головним режисером призначили Йосипа Стадника. Він згуртував навколо себе найяскравіших акторів, серед яких був Геляс. Найяскравіша робота цього періоду – гра у виставі “Украдене щастя” (зіграв Михайла).

Після війни Ярослав був у головному складі трупи Львівського театру юного глядача, який переїхав у 1945-му до Харкова й став першорядним театром України.

Неабияку популярність Гелясу принесла роль Артура у виставі “Овід”, до того ж Ярослав першим зіграв на українській сцені Чацького за п’єсою Грибоєдова “Лихо з розуму”. Цю виставу побачив Мар’ян Крушельницький і по завершенню спектаклю запросив Ярослава працювати до Харківського театру імені Тараса Шевченка.

Крушельницький став для Геляса другим вчителем і однодумцем. Мар’ян жив творчою заповіддю: “Повсякчасно оновлюватися, боятися повторювати будь-кого, а зокрема себе”. Ярослав перейняв цю ідею для свого творчого життя. До того ж, саме Крушельницький вплинув на становлення Ярослава як режисера.

Період Геляса на сцені театру імені Тараса Шевченка – це етап буйного розцвіту самобутньої акторської майстерності, як результат – присвоєння Заслуженого артиста УРСР у 1953 році.

За три роки роль Гамлета стала переломною в житті актора:

“Ця роль врізалась в мою творчість, перевернула в ній усе… Я багато працював, перечитав безліч літератури, досліджень, заглиблювався в кожне слово тексту, намагався збагнути підтекст кожної фрази. Розумів: шекспірівський образ безконечний, і його треба освоїти, осмислити”.

Зрештою роботу Галяса критики оцінили на найвищому рівні. У пресі щораз з’являлися замітки, що українська сцена має актора, який здатен зіграти найскладніші драматичні ролі.

Наступним етапом у творчості Ярослав став Київський драматичний театр імені Івана Франка, в ньому актор прослужив рік, далі – Львівський драматичний театр імені Марії Заньковецької, у якому пропрацював три роки та Одеський театр драми з 1961 до 1963 року.

По поверненню з Одеси Галяса призначили головним режисером Тернопільського театру імені Шевченка, якому він віддав 11 років. Дебютував як режисер із виставою “Ой піду я в Бориславку”, далі поєднував акторську гру й режисуру.

У 1974-му Ярослав Томович став очільником Закарпатського українського музично-драматичного театру. Тут за його керівництва було поставлено низку вистав.

Окрім вистав, Геляс знімався у кіно:

  • Михайло Павлик (“Іван Франко”, 1956);
  • Штефан Дзвінка (“Олекса Довбуш”, 1959);
  • Ганський (“Помилка Оноре де Бальзака”, 1968);
  • “Родина Коцюбинських” (1970).

Земне життя Ярослав Галяса обірвалося 6 жовтня 1992 року. Поховали видатного актора і режисера на Личаківському цвинтарі у Львові.

У 1986 році Ірина Давидова видала книгу “Ярослав Геляс”. У ній авторка описала життєвий та творчий шлях митця.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram