Цю історію так давно мені хтось розповів, що вже й не пам’ятаю хто. Але тоді мене запевняли, що це чистісінької води правда. Може, воно так і є, бо чого в нашому житті тільки не буває.

Так от, жив в одному селі чоловік. Хороший був, працьовитий. Але мав одну непоправну ваду – пив запоями. І ото тоді, коли той черговий запій наставав, біда була всій родині. І за жінкою з вилами ганявся, і за тещею, і за всіма, хто його на шлях істинний наставляв. Ні, бити нікого не бив. А так, підлякував, щоб не дошкуляли.

Кого ніколи не чіпав, так це єдиного сина – п’ятирічного Михася. Сяде було біля малого на призьбі та все на життя скаржиться. А Михась татка любив, слухає та плаче.

От саме заради внука й доньки, вирішила теща втрутитися в ситуацію та нарешті навести в родині лад. Кинулася вона ‎”по бабах”. Чого їй тільки ті ворожки-знахарки не радили – нічого не допомагало. А то якось одна настільки обнадіяла, що повірила їй і навіть уважно записала рецепт, що та як треба зробити, щоб чоловіка від горілки відучити.

Сказала знахарка, що треба настригти собачої шерсті біля лівого вуха у домашнього пса, спалити її, попілець у пляшку горілки висипати і дати випити, хоча б чарочок три пияці, щось там про себе, поки він п’є, примовляючи. Все як рукою зніме.

Приїхала до дочки. Зробила, що знахарка веліла. Трохи помучила пса, бо не дуже той жінку з ножицями до себе хотів підпускати. Приготувала “ліки”, та й заховала пляшку біля образів до вечері. А сама – на город до доньки. Поки вони сапали, господар примчав додому. Серед двору сидів зарюмсаний Михась, який розповів батькові, що коли його не було, бабуся мучила Барбоса. І взагалі все розповів, що дитячі очі побачили. Навіть сказав, про те, як бабуся потім щось за образами в хаті заховала.

Чоловік відчув, що хитра теща не так просто до них знову в гості завітала. Узяв він вилив з пляшки тієї рідину, вимив добряче, налив домашнього самогону, і поставив туди, де взяв, у тещину схованку. Заспокоївши малого, ліг чекати жінку з матір’ю на вечерю. Ті не забарилися.

Тещу не впізнати – так вже солодко стеле. На стіл жінки, як на храмове свято, всього наставили: і картопелька з м’ясцем, і голубці, і пироги з маком. Покликали і його. Сіли. Теща хутчій до образів, звідти пляшечку на стіл.

– А що, зятю любий, вип’єш?

– Я? Та ні. Ви ж проти завжди, а я ниньки в настрої, не хочу вас, мамо, ображати.

– Ич, чемний який, – аж пересмикнуло тещу. – Та випий вже, як сам кажеш, що не часто прошу.

– Ну, добре, – махнув рукою. – Наливайте.

Випив, добре закусив. Жінки на нього – їдять очима, ніби чого чекають.

– Так може ще одну? – уже не так сміливо теща.

– Аякже, де одна, там і дві. Наливайте!

Випив і другу, а потім і третю. А потім аж до дна. Вже й він не закусює, і дружина з тещею нічого не їдять, тільки очей з нього, як не зводили, так і не зводять.

Потім теща все ж не витримала, ближче підсіла, та йому майже в саме вухо:

– Еге ж тобі більше горілки не хочеться? Еге ж?

Розвернувся тоді чоловік до неї, та як загавкає. Теща з переляку на підлогу й повалилася. Подумала, що після тієї собачої шерсті, зять не пити кинув, а людську мову втратив.

Без швидкої не обійшлося. Довго теща до тями приходила. Та й дружину добряче налякав. Одному Михасеві сподобалося, все що за столом відбулося. Він ще не раз опісля просив, щоб тато, як Барбос, загавкав.

Єдине, що добре – після цієї історії невдовзі чоловік пити перестав. Так ніхто й не зрозумів у селі, чи то справді та знахарка щось знала, чи сам так вирішив, чи перед тещею ніяково було. Бо ж через нього ледь на той світ бідолаха не відлетіла.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram