Як українська залізниця російського царя ледь не вбила

І не тільки його, але й всю імператорську родину Романових-Гольштейн-Готторпів

Катастрофа царського потяга поблизу станції Бірки. Фото im.kommersant.ru
Катастрофа царського потяга поблизу станції Бірки. Фото im.kommersant.ru

130 років тому історія України, Євразії, та й цілого світу могла піти іншим шляхом, якби наслідки залізничної катастрофи на Слобожанщині виявилися більш масштабними.

29 жовтня 1888 року цар Олександр ІІІ зі своєю родиною повертався з Ялти до Санкт-Петербурга. О 14 годині 14 хвилин неподалік станції Бірки (нині Зміївський район Харківщини) на швидкості 68 км/год потяг зійшов з рейок. Десять вагонів злетіли з насипу висотою майже 11 метрів.

У катастрофі загинула 21 людина, ще 47 дістали поранення. Смертельних травм зазнав улюблений пес імператора на прізвисько Камчатка. Проте самій царській родині неймовірно пощастило – вони вибралися з-під уламків майже неушкодженими. Росіяни досі люблять згадувати легенду, буцімто Олександр ІІІ, немов Портос під уламками печери на Бель-Ілі, підпирав плечима кількатонний (!) дах вагона, допоки з-під нього не вийшли цариця Марія Федорівна, сини Георгій і Микола (майбутній Микола ІІ), донька Ксенія та особи почту. Відповідну сцену навіть продемонстрували у скандальному фільмі “Матильда”, де роль царя зіграв українець з Херсона Сергій Гармаш.

Марія Федорівна згадувала: “Когда мы выбрались из этого ада, все мы были с окровавленными лицами и руками, частично это была кровь от ран из-за осколков стекла, но в основном это была кровь тех бедных людей, которая попала на нас… Мы были также в земле и пыли и так сильно, что отмыться окончательно смогли только через несколько дней”.

Розслідування причин катастрофи почалося одразу і, звичайно, серед основних версій був теракт. Адже 1879 року народовольці вже здійснили спробу підірвати царський потяг під Москвою; у 1881-му вони вбили Олександра ІІ серед білого дня в центрі Петербурга; у 1887-му за участі старшого брата Леніна готували замах на Олександра ІІІ. Проте слідство схилялося до думки, що катастрофу спричинили технічні фактори: значне перевищення швидкості перевантаженого потяга, великий кут нахилу залізничної колії та її незадовільний стан – слабкі шпали погано тримали рейки, гравійного баласту було засипано недостатньо.

Схоже, що справжніми призвідниками катастрофи стали не терористи, а злочинна недбалість і/або корумпованість на всіх рівнях держави – від простих будівельників і залізничників до міністра шляхів сполучення Костянтина Посьєта. Однак цар розпорядився припинити слідство, адже оприлюднення істини могло завдати серйозних “іміджевих збитків” режимові. Кількох сановників відправили у відставку або перевели на інші посади – та й годі. Зате стрімко пішла вгору кар’єра Сергія Вітте, який брав участь у розслідуванні. Він виявився найуспішнішим реформатором доби пізньої Російської імперії, постаттю значно більшого масштабу, ніж Столипін, але з якихось причин менш знаною серед наших сучасників.

Порятунок царської родини був офіційно витлумачений як Божественне диво. Саме таке трактування поширилося після появи маніфесту Олександра ІІІ

“Неисповедимыми путями Промысла свершилось над нами чудо милости Божией. Там, где не оставалось надежды на спасение человеческое, Господу Богу угодно было дивным образом сохранить жизнь мне, императрице, наследнику цесаревичу и всем нашим детям”.

Тоді ж цесаревич Микола занотував у щоденнику: “Все мы могли быть убиты, но по воле Божией этого не случилось”.

По всій імперії почали споруджувати храми на честь Святого Олександра Невського – небесного патрона царя. В одному лише Києві з’явилися, щонайменше, 8 Олександро-Невських церков і каплиць.

Окрім того, на київській Лук’янівці за проектом архітектора Володимира Ніколаєва звели каплицю на честь порятунку царя (зараз на її місці – сквер і пам’ятник Іванові Котляревському). А поблизу місця катастрофи в Бірках за кресленнями Роберта Марфельда побудували гігантський храм Христа Спасителя у псевдоросійському стилі, з масивним золотим куполом. Обидві споруди, як і величезна кількість Олександро-Невських церков, були розграбовані й знищені у межах антирелігійної кампанії 1920-х – 1930-х років або під час Другої світової війни.

P. S. І все ж таки вважається, що фізичне і моральне потрясіння, пережите під час Бірківської катастрофи, суттєво вплинуло на здоров’я російського царя. Він почав хворіти і через шість років помер у Криму. 26-літньому “Нікі”, який був неготовий до царювання і боявся відповідальності, довелося зі сльозами на очах приймати престол.

“Сандро, что я буду делать! – розпачливо запитував він свого двоюрідного дядька Олександра Михайловича. – Что будет теперь с Россиeй? Я еще не подготовлен быть царем! Я не могу управлять империей. Я даже не знаю, как разговаривать с министрами. Помоги мне, Сандро!”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter