Як українська лялька підкорила французьке місто

Етнолялькарка, заслужена майстриня народної творчості України Тетяна Федорова днями вперше взяла участь у новорічному фестивалі-ярмарку у Франції. Невелике, однак затишне місто Руї дуже привітно та зацікавлено зустріло українське мистецтво. Пані Федорова зазначила, що її етнографічними ляльками зацікавилася навіть мерія міста. Її представники, зокрема сам мер, докладно розпитували про кожну з них, про національні особливості та техніку виконання.

Етнолялькарка розповіла нам про те, як стала учасницею заходу: “Два позитивні для мене чинники сприяли офіційному запрошенню на цей чудовий фестиваль. По-перше, моя онука близько десяти років мешкає в Парижі. Отже, наше постійне відкрите творче спілкування (їй теж притаманне мистецьке бачення світу) відповідно оприлюднювалось і для французьких шанувальників мистецтва. Зокрема й народного. Отож, організатори щорічного фестивалю-ярмарки в Руї ще на початку цього року почали вести перемовини зі мною щодо моєї участі. Я погодилась і одразу ж почала творчо готуватись”.

Тетяна Федорова зазначила, що українське лялькарство зацікавило не лише відвідувачів, а й самих учасників заходу, серед яких були емігранти з України, Польщі, Словенії. Вони, навіть, намагалися розмовляти українською, розпитували про життя в Україні та щиро вболівали за долю нашої держави.

“Чи не найбільшою насолодою впродовж двох фестивальних днів було спілкування. І з тамтешніми учасниками та відвідувачами, і з гостями з інших міст. Але, звісно, до сліз зворушливим було спілкування з тими, у кого виразно проявлявся наш невмирущий український ген. Дев’яностолітня мешканка Руї тричі підходила до наших столиків. І не лише купувати, а й поспілкуватися рідною мовою, розповісти про своє дуже непросте, але цікаве життя. Колишній священник (71 рік, дружина француженка), який давно мешкає у Франції, пишався тим, що має в хаті найдорогоціннішу річ – бандуру. Грати не вміє, але інструмент йому милує око та зігріває душу”, – розповідає Тетяна Федорова.

Варто зазначити, що ірпінська майстриня вже майже 30 років створює українську етнографічну ляльку. Вперше в Україні вона реконструювала у формі етномоделей зразки народного одягу різних українських регіонів, а також історичного костюму. Тетяна Федорова має близько 600 порцелянових і текстильних ляльок. Більшість із них перебувають у приватних колекціях Канади, США, Франції, Великобританії, Німеччини, Нідерландів, Іспанії, Італії, Ізраїлю, Китаю, Сингапуру, Японії тощо. Правда майстриня зізнається, що в самій Україні й досі недостатньо колекціонерів авторських етнографічних ляльок.

Тетяна Федорова має два основних напрямки своєї творчої діяльності – це виготовлення порцелянової ляльки та м’якої. Одного разу коли вона ілюструвала своїми роботами ювілей Тараса Шевченка у неї народилися такі рядки: “Ну що б, здавалося, ляльки //Дитяча забавка – та й годі //Та спогад лине у віки, // Мій генетичний спогад”. Саме в цих словах – основний меседж багаторічної діяльності майстрині. Лялька – це втілення нашої української ментальності, нашої справжньої сутності, генетичного коду, який передається від покоління до покоління. Кожна робота Тетяни Федорової – це осмислене вивчення історії України, літератури, етнографії, це скрупульозна робота над деталями та матеріалами. “Я кодую, хто хоче – зрозуміє”, – каже майстриня.

Варто зазначити, що Тетяна Федорова реконструювала у формі ляльок такі історичні постаті: Байда (Вишневецький), гетьман Богдан Хмельницький, гетьман Іван Мазепа, гетьман Пилип Орлик, полковник, герой Берестецької битви Іван Богун, Київський митрополит Петро Могила, князь та княгиня Острозькі, Роксолана й Сулейман Пишний, філософ Григорій Савич Сковорода та інші. Також героями її робіт ставали літературні та мітичні персонажі.

Роботи Тетяни Федорової експонуються в Національному музеї архітектури й побуту України, Музеї-будинку Павла Тичини (с. Піски Чернігівської обл.), у Сингапурському музеї MINT, Ірпінському історико-краєзнавчому музеї.

Етномайстрині Тетяні Федоровій нещодавно виповнилося 75 років. Вона залишається активною, життєрадісною та щасливою. Майстриня відкрита для живого спілкування й водночас залюбки користується соціальними мережами.

Хочеться додати, що саме творчість – невичерпне джерело енергії майстрині. Ну що б, здавалося, ляльки… Це – справжнє диво. Береш до рук і найперше відчуваєш любов. До України. У маленькій ляльці закодований глибокий зміст, справжня філософія життя українців, наші традиції та побут, наше далеке минуле й сьогодення. Саме тому етнографічна лялька – найкращий подарунок, який здатен розчулити, надихнути, розказати історію, та, зрештою, просто усміхнутися. Саме тому українську етнографічну ляльку так люблять у різних частинах світу.

Від мрії до цілі: як “Теплі іграшки” франківця підкорюють світ