Війни, стихійні лиха, економічні кризи, епідемії виявляють всі вади державної машини в тій чи іншій країні.

Війна

Для Романових – війна з турками – свята справа, як відомо.

У квітні 1828 року Російська імперія вступила у війну (не першу й не останню) з Османською імперією. Треба визнати, що й протилежна сторона також бажала повоювати. Людей не було шкода ні одним, ні другим. Греки саме виборювали незалежність, впродовж семи років воюючи за відокремлення від Туреччини. Прагнення допомогти православним на Пелопонесі стало чудовим приводом розпочати бойові дії. Війна тривала більше ніж рік, і підсумки її можна вважати успіхом Росії: давня мрія династії православної імперії про вигнання турків з Константинополя і повернення хрестів на купол Ая-Софії, не збулася, але Греція отримала довгоочікуване звільнення від османського ярма, Сербія, Молдова й Валахія отримали автономію. Туреччина також визнала право Росії на територію, яка нині є територією Вірменії, а обмін переселенцями (турки тікали з приєднаних до Росії територій, а вірмени навпаки – з Туреччини) значної мірою сформували сучасну етнічну мапу Південного Кавказу.

Пошесть

Але вершники Апокаліпсиса по одному не їздять: за війною, уже в травні 1828-го на півдні Криму почалася чума. Завдяки вчасно запровадженим карантинним заходам епідемія не переросла на щось масштабніше й страшніше. А можливість така під час війни завжди велика: Севастополь – головна база Чорноморського флоту, що не лише вів бойові дії на морі, а й висаджував морські десанти на турецькому березі.

Севастополь повністю закрили, оточивши кордонами та поставивши застави на шляхах. Через рік, коли Туреччина вже була розбита на полі бою, у Севастополі спалахнула епідемія, яку спершу ідентифікували як чуму, але невдовзі розібралися, що це холера. Карантин посилили, тепер кожен, хто прибував до міста, мав два тижні перебувати в карантинній зоні. Зрозуміло, що за таких обставин доставка безпосередньо селянами продовольства припинилася. До війни й чуми додався третій вісник кінця світу.

Голод

Чиновники, яким доручено було контролювати дотримання карантину, не впоралися з налагодженням постачання харчів у місто, тому що вдалися до зловживань. Мало того, що виникла нестача продовольства, а й погіршилася його якість. Стан гігієни тільки це аж ніяк не поліпшило. Замість запобігти хворобам, карантин спричинив їх поширення. Чуми внаслідок цього жорсткого карантину в місті не було, але замість неї почалася епідемія холери.

2 вересня 1829 року в Адріанополі (нині Едірне в європейській частині Туреччини) був підписаний мир. Але карантин у Севастополі ніхто не скасував, у березні 1830-го севастопольцям заборонили вже й виходити з домівок. У травні карантин скасували, але не у всьому місті: на Корабельній слободі, найбіднішому районі Севастополя, його продовжили ще на тиждень, а згодом – мешканцям слободи взагалі наказали полишити місто на два тижні.

Читайте також: Епідемія як фактор впливу на хід війни за створення руської держави Богдана Хмельницького

Влада може триматися на авторитеті, але для цього можновладцеві необхідно працювати, виявляти волю та інтелект. Тому частіше за все влада спирається на примус і страх. І в цьому плані епідемії – дуже зручна річ: страх смерті може змусити народ терпіти, відповідно мрія будь-якого чиновника – щоб карантин тривав якщо не вічно, то до його пенсії, принаймні. Але довго така ситуація тривати не могла.

Населенням можна керувати, поки воно має, що втрачати. Можновладцям (бодай з метою самозбереження) варто пам’ятати про це завжди, але міська та губернська влада покладалася на старі, перевірені століттями методи: муштра, примус, заборона.

Смерть

Військовим губернатором в Севастополі й Криму був тоді, на своє нещастя, Микола Столипін (онук його рідного брата Петро Столипін згодом увійде в історію придушенням революції та реформаторською діяльністю).

Спочатку мешканці Корабельної слободи, обурилися та відмовилися виконувати безглуздий наказ, а невдовзі й матроси та солдати перейшли на їхній бік, і все перетворилося на загальноміське повстання проти тупої, зажерливої та несправедливої влади. Розлючений натовп увірвався до резиденції губернатора й убив Столипіна. До вечора все місто було взято під контроль повсталих, карантин скасовано.

Найцікавіше, що знятий зі слободи карантин ніяк не позначився на епідеміологічному стані в місті – чиновники, на чолі зі Столипіним, просто перестраховувалися, за що й поплатилися: хто життям, хто (по-чиновницькому чесно) нажитим майном.

Придушення бунту не склало великої проблеми для імперії: Севастополь був взятий штурмом, сімох людей страчено, тисячу засуджено до каторги, чотири тисячі депортовано.

На цьому державна система заспокоїлася – аж до Кримської війни, яку повністю програла.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram