В Україні вже знову починають лунати різдвяні пісні, колядки, а згодом залунають і щедрівки. Український фольклор настільки багатий своїми піснями, що вистачить різдвяного настрою на весь світ. Багатий на пісні, обряди та звичаї наш народ переплів суто християнське свято з язичництвом. Тому в традиціях святкування народження Христа присутня не лише релігійна обрядовість, а й світська та язичницька. І в цьому наша українська багатогранність та особливість.

Наша родина дуже любить і чекає це свято й на диво збережені, попри совіцьку заборону, автентичні традиції святкування Різдва. Адже батьки обов’язково готують щороку 12 пісних страв, серед яких головню є кутя, а також – пісні борщ і голубці, риба, картопля, вареники, гриби, узвар. Колядувати в нашому регіоні (Київ) починали зранку 7 січня, а сідали за стіл, як тільки вийде перша зірка на небо. По кутках столу мама викладає часник, і обов’язково на столі лежали додаткові прибори й тарілка, не для випадкових гостів, а для померлих родичів.

Різдвяний стіл

Звідки взялись ці обряди і які ще є обов’язкові атрибути свята напередодні Різдва вирішила розпитати фольклористку Ярину Закальську, але навіть у традиції готування 12 страв немає однозначних відповідей:

“За християнськими віруваннями, господиня готує 12 страв, оскільки у Христа було 12 учнів-апостолів. Дохристиянська ж традиція розповідає, що 12 страв дорівнює 12 місяцям у році. Усі страви обов’язково повинні бути пісними. Головна їжа цього вечора поминальна ритуальна страва – кутя. Святвечір – це час, коли душі померлих предків повертаються в домівки. Загалом українці готують три куті впродовж різдвяного періоду: багату – на Святвечір; щедру – на Щедрий вечір; голодну – на Голодну кутю (другий Святвечір 18 січня).

Головний напій – узвар, який означає плодючість. До Святвечора випікають також хліб. Це зазвичай калач. Маємо тут знову ж таки тісне переплетення дохристиянських і християнських вірувань. Адже в давнину наші предки відзначали свято Корочуна (свято на честь народження сонця 22 грудня). Корочун – це бог, що скорочував ніч і збільшував день”.

Різдвяні традиції

Різдво – це особливе сімейне свято, де за спільним столом збирається ціла родина, усі покоління, і наші предки справді вірили, що в цей день злітаються душі померлих на святкову вечерю, тому у нас вдома обов’язково прикрашали стіл ошатною святковою скатертиною, запалювали свічку й усі вогники на ялинці. Щодо цього пані Закальська розповідає кілька цікавинок:

“Крісла з’єднують ланцюгом, щоби вся родина трималася весь рік разом. Перш ніж сісти на крісло, необхідно подмухати, бо, як ми вже згадували, у цей вечір душі предків прилітають в оселі. Тому, щоби на них не сісти, треба подмухати. Страви й посуд зі столу після закінчення спільної трапези не прибирають, щоби душі померлих не були голодними. Для них також залишають їжу на вікні.

Існує також цікавий звичай підкидати кутю до стелі. У такий спосіб ворожили. Якщо кутя прилипне до стелі, сім’ю чекає достаток упродовж усього року, якщо ж ні – чекай біди. Після того, як сім’я повечеряє, діти несуть вечерю своїм хрещеним батькам”.

Коли і що співати?

А коли ж і де колядують, і чи правильно, що ми з друзями ходимо з колядками й щедрівками аж до Водохреща в гості одне до одного? Ярина Закальська розставляє всі крапки над “ї”:

“Залежно від регіону колядувати починають або на Святвечір (6 січня) або ж уже в день Різдва (7 січня). На заході України родина переважно колядує, зібравшись за святвечірнім столом 6 січня. Для центральних областей характернішою є традиція колядувати в день Різдва. Колядували під вікнами. Вікно у фольклорі – межовий простір. Вважається, що саме на Різдвяні свята душі померлих предків вертаються до своїх домівок і залітають через вікна. Тому колядники – це медіатори між світом живих і світом померлих. Після колядування їх запрошували до хати й щедро обдаровували. Давали в подяку солодощі (цукерки, пряники, пампушки), фрукти (яблука, сливи), горішки, гроші (дрібні монетки). Якщо щедрувати можуть лише дівчата, засівати – парубки, то щодо колядування не було якихось вікових чи гендерних обмежень. Щоправда, існували окремі гурти. У дітей своя ватага, у парубків – свій гурт, у дівчат – свій. Старші також об’єднувалися в колядницькі гурти. Колядники не минали жодної хати. Якщо ж пройшли повз чиюсь оселю, то це вважалося поганою ознакою. Колядки виконують на Різдво та прославляють народження Ісуса Христа, щедрують дівчата на Щедрий вечір, бажають господарям дому щедрого року. Колядувати можна до Стрітення Господнього. Але 18 січня після вечері відбувається символічне прощання з колядою”.

Як бачимо, у кожному обряді Різдвяних свят проявляється наша українська ідентичність і багатогранність. Важливо вберегти та не розгубити наш український фольклор і традиції, адже це та нитка, яка з’єднує покоління українців у єдине намисто нації. Тому бажаю усім смачної куті та гучної коляди! Не забудьте запастися цукерками, і нехай до вашої хати завітають з гарною колядою!

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram