Жив собі в Києві песик, він був малий, проте гарної мисливської породи. Щоправда на полювання його люди не ходили, тож він і не знав, що це таке. Люди в нього були хороші, добрі, любили його, приносили йому їжу, водили гуляти, прибирали за ним, але чомусь уходили кудись зранку на цілий день, і поверталися ввечері. Песику було незрозуміло, що можна цілий день робити за дверима, але він звик довіряти людям.

І все було в його житті спокійно, поки одного разу песикові люди не побачили оголошення про оренду собаки для зйомок телевізійного серіалу “Н”. Так песика, не питаючи, здали в оренду на зйомки.

Я теж знімався в цьому серіалі, на задньому плані в ролі без слів. Це був детектив, там за сюжетом використовувалася вогнепальна зброя, піротехніка, працювали каскадери. Ми бігали лісом у формі кольору хакі з карабінами в руках, і я досі не розумію за кого ми там були – за хороших хлопців чи за поганих, що, в принципі, не дуже суттєво. За сили зла грати в кіно навіть цікавіше. Слава акторів, що постійно виконують ролі антигероїв, сумнівна, а перейти в амплуа позитивного персонажа буде й не так просто, і виглядатиме на екрані не так переконливо – хоч як би той актор не грав.

Зйомки фільмів і серіалів – справа цікава, важка, не завжди в комфортних умовах. Але майже в кожній зйомці трапляються кумедні моменти. Найвеселіше грати покійників (жертву вбивства, наприклад). Ходячі мерці, загримовані та вдягнені, що очікують початку сцени, а потім п’ють каву зі своїми “вбивцями”; дублі через смішні обмовки акторів або неправильно зрозумілі команди режисера…

Особливо складно знімати тварин, а сценаристи детективних серіалів часто вводять у дію службових собак. Тварини викликають симпатію глядачів, і збільшують рейтинг серіалу або касові збори фільму. Нехай вівчарка, ба підготовлена, навчена брати слід, сидіти, подавати “голос”, наздоганяти злодія тощо, здатна зіграти ці дії на камеру, то навички собак інших порід не завжди такі певні.

Із песиком я познайомився в один із перших знімальних днів. Породою він був спанієль, і, хоч спанієлі чудові мисливці, лагідні до людей і безстрашно сміливі з будь-якими тваринами української фавни, цей песик все життя прожив у міській квартирі, жодного разу не був на полюванні, не чув пострілу рушниці. А за задумом сценариста, собака ішов по сліду зловмисника, який, як подивитися, зовсім не зловмисник, а просто борець за справедливість. Почувши постріл, цей бойовий пес мав кинутися на звук пострілу та наздогнати злодія.

Зйомка відбувалася на натурі. На майданчику, крім хазяйки песика, була ще професійна кінодресирувальниця, яка розумілася на психології тварин і знала купу хитрощів та прийомів, щоб домогтися від собаки того, що потрібно режисерові. Провели репетицію, оскільки песик був не дурний, репетиція пройшла на ура; песик пошукав-пошукав нюхом слід, пробіг призначеним маршрутом, тільки, щоб зекономити холості заряди, замість пострілу режисер просто кричав: “Бах!” – і песику було весело, і всі лишилися задоволені.

Відтак почали знімати: “Камера! Мотор!” Пролунав постріл із рушниці, песик з переляку кинувся навтьоки, забувши про роль, про обіцяні пундики; він забіг кудись у комиші, у воду, звідки його, мокрого, тремтячого з переляку, ледве витягли. Побіг би він в інший бік, до лісу, невідомо, чи знайшли б його. Надійшла навіть така пропозиція: висушити собачку фенами і спробувати знову зняти сцену, до кінця дня (поки природне світло ще дозволяло знімати “ДЕНЬ”, який зазначений в сценарії).

Врешті-решт режисер змилувався над чотирилапим актором, і переніс зйомку сцени на завтра. Тварину повезли додому, в “зону комфорту”, заспокоїтися і поспати.

Наступного дня песика знову привели на майданчик серіалу. Очевидно йому пояснили, що загалом люди хороші, просто вчора сталося непорозуміння. Я сидів поряд з майданчиком, чекаючи епізоду, що в ньому мав зніматися, коли хазяйка прийшла з песиком. Він впізнав мене, радісно привітав хвостиком.

І тут з майданчику лунає черговий постріл…

Бідолашний песик кинувся геть звідси, але поводок міцно тримала хазяйка. Песика переповнювали думки про людську підступність і нещирість: “Вони такі собі добренькі ці люди, сухий корм тобі дають, гладять, а самі в лісі собак стріляють!” Ні, віра в людей відтепер була підірвана остаточно.

Відзняти сцену врешті вдалося, після кількох дублів, постріл з рушниці підмонтували звукорежисери, серіал таки вийшов на екрани та мав успіх у глядачів. Сподіваюся, що зйомка не залишила в психіці непристосованого до екстремальних умов хатнього песика болючого сліду, і він продовжив життя, а потім розповів своїм цуценятам, що знімався у справжньому телесеріалі, де грав супергероя.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram